Електронна бібліотека/Поезія

Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
Завантажити

Народження Афродити

 

В морі м’яка перламутрова піна

Ніжно гойдає на хвилях красуню.

В золоті кучерів — білі перлини,

Тіло струнке і насичене юнню...

 

Ще не відкрились дівочому зору

Ні узбережжя, ні чорні дві скелі...

Шовком безкрає хвилюється море,

Слабкість п’янка серед хвильок веселих.

 

Пестить солона вода її шкіру,

Миє їй губи, цілує їй пальці.

Поки не час одягатись у біле,

Ніжкам тендітним ступати по гальці...

 

Зріють краса і кохання у лоні

Хвильок, емоцій та сонячних бліків.

Чисте багаття палкої любові

Спершу спалахує без чоловіка.

 

Зовсім не поглядом, словом чи ложем

Тягне мужчину у поле магніту

Сила морської любові... І кожен

Буде кохати п’янку Афродиту.

 

Золота сітка Гефеста (уривок)

А сонце пливе спроквола

І якось змогло залити

З проміння барвисті кола

В кімнату, де Афродита

 

Прокинулася весела,

Пустила у коси пальці

І вигнулась на постелі,

Розтягнута, як на п’яльцях.

 

Її золотаві кучері

Випещують сном подушку…

Тут бачить богиня: кручені

Від сонця на стелі дужки.

 

«Це знак!» — припустила діва,

Ще й в сні їй коханець марився…

Умилась і першим ділом

Послала слугу по Ареса.

 

Афродита і Адоніс (уривок)

…Зустріла мисливця, що до водоспаду

Схилився й губами захоплював воду.

А я підійшла і питаю: „Як звати

Тебе, юний хлопче?“ Підводиться гордо,

 

І все його тіло напружує тонус.

Та ось опускаються очі уклінно.

Лице спалахнуло рум’янцем: „Адоніс.

А я тебе знаю, прекрасна богине!“

 

І губляться бризки в білявім волоссі,

Окроплюють спину, неначе жарини.

Той образ невинний пригадую й досі,

Сповитий в бурхливі летючі перлини.

 

„Повідай, що знаєш про мене, герою!“ —

Сміюся. А в нього вже щоки — як маки.

„У нашому селищі люди говорять…

Богине, говорять про тебе усяке…“ —

 

„Кажи вже!..“ Він голову в сторону верне.

Відказує, ставши червоним, як вишня:

„Що ти безсоромна, мов п’яна гетера,

А як роздягнешся — тоді ще страшніша…“

 

Ото вже мій регіт сколихував гори!

Аж сипались камні зі схилів покатих.

Хоча й не сполохав Адоніс мій гонор,

А більш не хотілось мені синіх ягід…

 

„І чим я страшніша за п’яну гетеру?!

Хіба не доглянута, тілом не гожа?“ —

Сміюся, а голос мій смикають нерви…

„А тим, що зовеш чоловіка у ложе!..

 

А він опиратись не в змозі тенетам,

Коханню, яке за життя не минеться…

Гетера попросить три срібні монети,

А ти одним поглядом вибереш серце.

 

Говорять, у тебе є пристрасті пояс…“ —

Рече, а слова гіркотою налиті.

Сухі ж мої губи шепочуть: „Адоніс…“

Милуюся хлопцем: такого б любити!

 

Він той, що за жінку постане на подвиг.

Він з тих, що кохають одну і до смерті.

Підходжу до нього, ловлю його подих,

Вихоплюю погляд з думок круговерті.

 

І очі зелені, гаптовані сонцем,

Дивились на мене покірно і ніжно.

Адоніс зборов у собі протиборця,

Лиш вітер полохав на одязі брижі…

 

І я вже готова була розчинитись

В словах його тихих і мужніх обіймах,

Торкатися пальцями вип’ятих вилиць,

Тулити чоло до грудей його білих…

 



Партнери