Завантажити

Купивши її в кіоску, я навіть не перевірив, чи справно вона горить. Тоді я кудись поспішав і просто поклав її у кишеню.

Вийшовши з метро, я механічно вставив до рота цигарку і дістав запальничку. Вона була зеленого кольору, прозора, так що всередині її було видно пальну рідину. Запальничка як запальничка, як мільйони інших її полум’яних сестер у цьому світі. Я натиснув на собачку, щоб викресати вогонь. З першого разу нічого не вдалося. Я роззирнувся навколо – було вітряно. Гілля дерев, плащі і намети на торгових рядах тріпотіли під подувами північного Борею. Тоді я зупинився, повернувшись спиною до холодних потоків повітря. Я знову черконув її кресало, швидко утворивши з долонь захисну чашу. Із отвору запальнички вирвався кволий язичок полум’я і зник у порожнечі чаші. Я черконув ще кілька разів – запальничка відповіла мені однією і тією ж відсутньою відповіддю.

Я подумки вилаявся. Із-за неї я втрачав дорогоцінні миті мого поспіху. До того ж єство нудно і тягуче вимагало запашного тютюнового диму. Я нервово перевів чорненький зубець, що мав регулювати потужність вогню, у максимальне положення. Запальничка якось невдоволено клацнула, та все ж спромоглася видавити із себе блідий хворобливий пучок вогняного тремтіння. Я нарешті припалив цигарку, і перша затяжка влилась заспокійливою насолодою в мої розшарпані відчуття.

Потім я всунув запальничку до кишені і, забувши про її існування, поринув у звичний потік щоденної праці.

Проте я знову згадав за неї, коли в моєму мозку виник імпульс, що скомандував дістати з пачки чергову цигарку. Намацавши запальничку, я почав напружено викрешувати з неї недолугий бутон, який своєю відсутністю ще дужче розпалював в мені пожадливе нетерпіння. Усе повторилося знову. Як і вперше, ми почали з цією зеленою пані нудотну рутинну боротьбу, аж поки я силою не змусив її виплеснути з себе жадібно приховані від мене і моєї цигарки емоції.

Будучи завантажений більш вагомими справами, я продовжував користуватися її нещирими подачками. Допоки в один особливо напружений в моєму житті момент я не вирішив просто викинути її на смітник і придбати нову запальничку. Мої дріб’язкові муки мусили нарешті скінчитися. Адже протягом цілого місяця я надаремно спалював свої нерви на малесенькому недолугому вогникові, що був так нещиро дарований мені після аж надто невідповідних зусиль і пропащої лайки чоботаря.

Отже, я із певним роздратуванням витяг її з кишені і підійшов до сміттєвого відра. Я вже готовий був безжально опустити туди мою мучительку, аж раптом щось клацнуло в моєму мозку, і я, розвернувшись, поклав її на полицю кухонної шафи, де зазвичай зберігалися різні ліки.

Ясна річ, що я купив нову запальничку, цього разу червоного кольору, і вже більше не концентрувався на таких вбивчих дрібницях, як процес підпалення цигарки. Нова моя запальничка справно виконувала свої обов’язки.

Але не минуло й тижня, як я її десь загубив. Очевидно, забув у кімнаті для переговорів в одній компанії, де проходила вельми важлива зустріч з потенційними партнерами. Я виявив відсутність моєї червоної запальнички вдома. Повечерявши, я, як і завше, вирішив закурити. Проте мої пошуки вогню виявилися безплідними. Тоді я згадав про свою давню зелену знайому, яка пилилася, спочиваючи у шафці разом з різними ліками. Я взяв запальничку і звичним жестом натиснув на чорний клапан. Як не дивно, але вогонь вискочив з неї одразу, і я занурив в нього кінець цигарки. З тих пір я незмінно носив запальничку у кишені.

Звісно, вона слухалася мене не завжди. Часто мені доводилося стояти серед оголеної вітром вулиці протягом кількох хвилин, чаклуючи над маленьким зеленим пристроєм, немов первісна істота, що намагалася викресати вогонь із дерев’яної палиці. Тоді я відчував на собі здивовані погляди невпинно снуючих перехожих, для яких просто дико було зупинятися в цьому вічному життєвому потоці. Але її мила, невинна неслухняність вже зовсім не нервувала мене, як це було на початку.

Одного разу я зловив себе на думці, що іноді запальничка навіть переймається моїм настроєм. Коли я був чимось збентежений, вона піддавалася мені беззастережно, немов намагаючись таким чином трохи заспокоїти мою душу. Я вже знав її на дотик, ледь не на смак, і часто брав до рук, навіть тоді, коли вогонь мені був ні до чого.

Якось я їхав був у машині на чергові переговори. Надворі ліниво розпласталося літо, повітря з’їдала суха обезводжена спека. Вікно машини було відчинене, і мене обдавав приємний, хоч і гарячий, потік повітря. Я вирішив закурити – попереду чекала напружена праця. Проте, як я і передбачав, моя запальничка не хотіла мене слухатися – вона аж надто не любила вітру. Водій нашої фірми час від часу скоса глипав на мої безплідні потуги, поки у нього не увірвався терпець. Він дістав з бардачка срібну квадратну красуню, найважливіше місце якої прикривала відкидна приєднана кришка, і підніс до моєї цигарки. Я навіть не почув клацання, а лише побачив могутнє хаотичне полум’я, яке стійко і незнищенно розтікалося по простору, обнімаючись із норовистим вітром. Я підкурив цигарку, подякувавши водієві. Той висловив своє здивування, сказавши, що не розуміє, чому я не можу придбати нормальну, “цивільну” запальничку, таку, наприклад, як у нього. Тоді я спробував пояснити йому небажаність цієї зміни. Я розказав, що звик до того, що доводиться викресувати малесенький вогник, прикладаючи певні, часом просто смішні зусилля; що отримую невимовну насолоду, коли вдається вмовити його, неначе чортика з табакерки, вискочити з першого разу; що, нарешті, я просто звик до її зеленого кольору і продовгуватої форми. Водій якось дивно покосився на мене, після чого втупився у лобове скло перед себе, не мовивши жодного слова під час усього маршруту.

Впродовж кількох місяців я був цілковито занурений у роботу. Якраз тоді наша фірма здійснювала масштабний, вельми прибутковий проект, і в мене просто не було часу й снаги перейматися різними дрібницями. Одного ранку, після надто напруженої і нервової наради, я вийшов на балкон офісу і дістав цигарку. Взявши до рук запальничку, я спробував прикурити нею. Вона мене не послухалася. Я клацнув ще раз, потім ще раз і ще. Вогню не було. Я вирішив її потрусити, потім кілька разів вдарив основою об долоню. Вона мовчала. І тільки тоді я здогадався подивитися крізь стінки всередину неї. Вона була порожня. Я зайшов назад у кімнату і викинув її у відро для сміття. Потім пішов до кіоску і купив собі запальничку, схожу на ту, якою користувався наш водій.

Наступного дня, вийшовши з дому, я раптом відчув, що мені чогось невимовно бракує, що якась невидима, істотна струна обірвалася у мене всередині. З тих пір я вже не купував цигарок, покинувши курити назавжди.

читати