Електронна бібліотека/Поезія

Нібелунги (психоделічна поема)Андрій Коваленко
Хора киця (цикл лімериків)Іван Лучук
Чоловік доньки знахаркиГанна Заворотна
Донька знахаркиГанна Заворотна
На розстанях долі. Уривок з романуІван Корсак
«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Завантажити

Коли ми брате сиділи на палі

нам і тоді хотілося жінку

в бісову дупу нікчемні скрижалі

коли томакою гатиш об стінку

 

Що є “The Wall” між двома світами

лаштунки п`єси під назвою “Вищість”

я вдягаю свій шолом з рогами

тепер мене вже ніхто не знищить

 

Я піротехнік процесів абсурду

на сцену ригнув тотемним чадом

плазма шаманів мовою “урду”

виперлась з пащі священним гадом

 

Що лазив прилюдно в жінок між ногами

бо знав що у них там свербить з похмілля

кінчали вони й вагітніли псами

яких годували священним зіллям

 

Яких годували м`ясивом мітів

жертовною кров`ю причинними снами

і пси танцювали святого Віта

й злягалися з жабами і павуками

 

Й родились істоти з картин мракобісся

Атланти титани й генії кайфу

вони забивали священні вісі

в усі прадавні столиці карми

 

І все це було видовищем сцени

забитим селом часів Нараями

воно купалось в потоках сперми

й дітей викидало в помийні ями

 

А виживали лише Нібелунги

нащадки Атлантів повій і дзену

співали дико сміялися лунко

і замок-світ перенесли на сцену

 

***

В партері тишком дрочили йоги

всі ероталії мертвого духа

раби цілували свинячі ноги

а ті від екстазу скажено хрюкали

 

А я сидів-кайфував на палі

плював на мертвотний оскал Джоконди

вона була гола й у жлобських сандалях

й між ніг запихала слизьку анаконду…

 

***

 

На ложі Прокруста у мавп’ячій слині

Всі обриси цноти були розтяті

На граблях, гілках, горищах, на кпині

Гойдаючись, тріщились мухи лупаті

 

А я казково гойдався із ними,

Не мрець і не жнець, не комівояжер

Я той, хто довіку цурався схими,

Цмулив блядей, вбирав їх у ряжених

 

Аж док не повстали людові, крайові

Що з пра-Нібелунгів зродились розсіяних

Що Мінотавру, скопцеві-бикові

Дубовими кільцями макітру міряли

 

І наші рештки воскресли із силосу,

Що бик пекельний зжирав із тілами,

Нам Агні з списами вручив стилоси

Й на чайки да Гами втопив нас задами

 

І ми боронили Понтійські порти --

Оскілки сажі, напалми гною

Ми скальпи свої не лишали в Порті,

А наші м’ясива шамани гоїли

 

До дупи глибокої агнців і ангелів,

До пень-колоди зміїні тельбухи

Це ти, Мордоре, глитай їх вареними

Поки не розчахли ми сморідну пельку

 

***

 

Пророцтва, каліцтва, мізерії й страсті

Дістались нам в спадок в жебрацькій скрині.

Її стерегли чорти попелясті

І нам цей скарб передали аж нині

 

І що ж нам було з цим добром робити?

Рубати в лайно чи дрочити на нього?

Та чи не все’дно, бо ж однако скніти,

В безчассі жадаючи Агні Дажбога

 

Пронеслись мечі мудраля да Вінчі,

Та наша сторожа несторожко спала,

А ми муралями котили вишні,

Щоб ненька кістлява на них насрала

 

 

Ось спадок ваш ниций, вдавіться, опецьки,

Най буде ця скриня вовіки порожня.

А ви пірнайте-стрибайте в гречку

Й бастардів плодіть на медових ложах

 

***

Коло’сами колоси втуні зробились,

А виїмки ямами стали сповна.

Гей, брате, із ким ми тільки не бились,

І хто не розхитував карми човна

 

Та ми держались, вгризались до’дного

І дна нам вовіки не досягти.

Возслівлюєм келих до дна в ім’я Бога

І пінно намилюєм вражі зади

 

Бо звіку звемося ми «Нібелунги»

І в зад нам до трясці не личить йти.

Старих хрестоносців вдягли обладунки,

Й до всрачки жахаються навіть чорти

 

І ликами ми – відуни многоликі,

Наука ж бо хтивих й срамних блядей.

Та інші в нас згуки, стенання та крики.

Наш стяг – Дажбог, їх кумир – Орфей

 

Зі ржею, олжею й оманливим бісом

Нікому нині ще ради не дать.

На Сонце пальцюють перстом-кипарисом

Пророки тьми, в їх устах – благодать

 

Наїзники Дикого поля зомліли

Од лже-віщунів, прибитих хрестом.

Їх коней м’ясво клюють дрозофіли,

А вбогі масли їх рубають кайлом

 

Щоб ветхих мощей не лишилось ні сліду,

Щоби зніміла вовік ДееНКа.

Та ж ар’їв-атлантів летять вже флюїди,

Зі сонць скрижанілих несеться ріка

 

Данапрус святий до буття вже родився,

На клекіт кратерів буйно потік.

А люд знавіснілий ще більше казився,

Себе оскопляв, карбував і сік

 

Зганялись у небо строями народи,

У пранцях землі гнив-смердів вінегрет

Бастардів, скопців, підарасів, уродів.

Раби у вовків висисали міньєт

 

Де здохла вовчиця із Ромулом й Ремом?

Чи скотомогильник в глухих сибірах?

Серця зозулясті розкраяні щемом,

А нам, вовкулакам, в цій твані – ніштяк

 

***

 

Та ж пантрували лише Нібелунги,

Атланти, Титани, маги вогню,

Співали дико, сміялися лунко,

І з ігом гієн вели вічне прю

 

***

 

Ці битви страшні заросли сизим мохом.

Попільні Помпей насипали раби,

І тужились, пухли, перділи горохом,

Й на грилі пекли мертвечину жлоби

 

Зітхали з полегшення курви світу,

Мов тлусті венери в срамних рушниках,

Повзли з душових під фанфари трембіти,

Сальними тілами топились в очах

 

І світ на шашлик ізгорав на грилі

Під дикі згуки чумної орди.

Лиш клекіт чайчат волав знавісніло,

Нептунів тридент шмагав жирні зади

 

По чім ти, Чорне, ще більш почорніло?

І хто наповнить тебе молоком?

Дажбог, Бористен, вовкулака істлілий?

Чи ж сиві Херсони ковтнеш чорним дном?

 

І може того кому б і хтілось,

Щоб цар – не цар, і Бог – не Бог,

Щоб сирість туманів накрила сірість,

На дупи ж смердячі – тату-декалог

 

***

 

Та ми не стенали, бо ми – Нібелунги,

На збруях запеклась ворожа кров.

Співали ми дико, сміялися лунко,

У січі беріг нас Ярила покров

 

***

 

Писання могил – шумерський клинопис,

Що юдам вовік і зась шифрувать.

У схронах волхви леліють синопсис –

Кривава ж бо буде для юд сіножать

 

Прогірклі уста мед п’янкий зволожить,

І стегна нас ждуть пружних кобилиць.

Та то лиш сьогодні ми всі знеможені –

Ще ж вчора наш попіл стлівав горілиць

 

А завтра – майбутнє у вирвах Сонця.

Потужний спалах освітить шлях –

Чумацький, воловий, ніжно зволожений.

На во’зах – поко’том тарань в хоругвах

 

Чи в ринок бісівський піде на продаж,

Чи так під пиво її тріскотнем.

На нас солона од поту одіж,

А над шоломами – німби богем

 

Хоч коней баских на волів змінили,

До Тропіка Рака ми в час доповзем.

Везем нашу віру повз сиві могили,

Щоб диких тубільців загнати в Едем

 

І п’єм замість пива кров волову,

Затим з голокосту глидаєм кістки

Аж Сонце в екваторі хмурить брови:

«Нащо ж породило я вас, байстрюки?»

 

Хоч шайзери й беди ми одвічні,

Хоч п’єч оковиту й смалимо курв, --

Хіба ж глитаї продовжують звичаї?

Хіба ж холуї зварганять ноктюрн?

 

Ізсохли з знемоги горлянки зі спеки.

У жилах лица’рських – зміїна кров

А зі спопелілої фонотеки

З Сатурнів далеких плине любов

 

Love… золото… піна усе густіша.

Кінчають йолопи тупо в штани.

Це вам сатурналії Магодіша.

Це вам передбання піхви-війни

 

І ось ви як риби у морі, медузи,

З драконами мертво ведете прю.

А замість війни – одні коїту’си,

В кінці ж всіх змете торнадо Дрю

 

Картонні хатинки поглинулись смогом,

В пащеках змій застрягла любов.

Піратським завітом сера Спока

В степах Гуляйполя чорніє кров

 

Запе’клась на вражих головах, шиях.

Від Сяну до Дону змиваємо леп.

І рохкають тухло свинячі рила

Й без тулубів скачуть гидотний вертеп

 

І їх холуї на тарелях вельможам

Підносять лакузьки в лискучі люкси

А Нібелунги від рабства знеможені,

Бо ж всі перемоги топчуться в пси

 

Всі дупи намилені злим гуталіном,

Губами стікає свинячий жир.

В повітрі ж – свинець, аміак, зеппеліни.

Панкам – будуари, холопам – сортир

 

Недовго ж волхвам дрочити ліри,

А йогам до Брахми в гості літать.

З небес вже залізні пливуть конвоїри,

На рила гаспидські палає рать…

 

***

 

Коли нас, брате, трощили на дибі,

Ми і тоді горлопанили пісню.

Бо ж скоро не скнітимем на відшибі,

Й з лушпиння юшку не сьорбатем прісно

 

І малясом сивим не спалим горлянки.

На хуторі дикім злеліємо рай.

І в груші-дулі змутують шпанки,

Й раби-гречкосії зволають «Банзай!»

 

Бо ж квітли приховано ми в Калі-Югу,

Бо ми – Нібелунги, шоломи – з рогами.

На палю встромили ми смерть-блядюгу,

Зіскочивши нагло із вражої палі

 

Любов, і Сварга, й дикі простори –

Нам Сонцем гостинець світився за обрій.

У чайках ми вийшли ген у море,

Й очам відкрилися всі горизонти…

 

Пгт. Затока, Одеської обл. 15.08.2016



Партнери