Електронна бібліотека/Поезія

Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
Завантажити

Коли ми брате сиділи на палі

нам і тоді хотілося жінку

в бісову дупу нікчемні скрижалі

коли томакою гатиш об стінку

 

Що є “The Wall” між двома світами

лаштунки п`єси під назвою “Вищість”

я вдягаю свій шолом з рогами

тепер мене вже ніхто не знищить

 

Я піротехнік процесів абсурду

на сцену ригнув тотемним чадом

плазма шаманів мовою “урду”

виперлась з пащі священним гадом

 

Що лазив прилюдно в жінок між ногами

бо знав що у них там свербить з похмілля

кінчали вони й вагітніли псами

яких годували священним зіллям

 

Яких годували м`ясивом мітів

жертовною кров`ю причинними снами

і пси танцювали святого Віта

й злягалися з жабами і павуками

 

Й родились істоти з картин мракобісся

Атланти титани й генії кайфу

вони забивали священні вісі

в усі прадавні столиці карми

 

І все це було видовищем сцени

забитим селом часів Нараями

воно купалось в потоках сперми

й дітей викидало в помийні ями

 

А виживали лише Нібелунги

нащадки Атлантів повій і дзену

співали дико сміялися лунко

і замок-світ перенесли на сцену

 

***

В партері тишком дрочили йоги

всі ероталії мертвого духа

раби цілували свинячі ноги

а ті від екстазу скажено хрюкали

 

А я сидів-кайфував на палі

плював на мертвотний оскал Джоконди

вона була гола й у жлобських сандалях

й між ніг запихала слизьку анаконду…

 

***

 

На ложі Прокруста у мавп’ячій слині

Всі обриси цноти були розтяті

На граблях, гілках, горищах, на кпині

Гойдаючись, тріщились мухи лупаті

 

А я казково гойдався із ними,

Не мрець і не жнець, не комівояжер

Я той, хто довіку цурався схими,

Цмулив блядей, вбирав їх у ряжених

 

Аж док не повстали людові, крайові

Що з пра-Нібелунгів зродились розсіяних

Що Мінотавру, скопцеві-бикові

Дубовими кільцями макітру міряли

 

І наші рештки воскресли із силосу,

Що бик пекельний зжирав із тілами,

Нам Агні з списами вручив стилоси

Й на чайки да Гами втопив нас задами

 

І ми боронили Понтійські порти --

Оскілки сажі, напалми гною

Ми скальпи свої не лишали в Порті,

А наші м’ясива шамани гоїли

 

До дупи глибокої агнців і ангелів,

До пень-колоди зміїні тельбухи

Це ти, Мордоре, глитай їх вареними

Поки не розчахли ми сморідну пельку

 

***

 

Пророцтва, каліцтва, мізерії й страсті

Дістались нам в спадок в жебрацькій скрині.

Її стерегли чорти попелясті

І нам цей скарб передали аж нині

 

І що ж нам було з цим добром робити?

Рубати в лайно чи дрочити на нього?

Та чи не все’дно, бо ж однако скніти,

В безчассі жадаючи Агні Дажбога

 

Пронеслись мечі мудраля да Вінчі,

Та наша сторожа несторожко спала,

А ми муралями котили вишні,

Щоб ненька кістлява на них насрала

 

 

Ось спадок ваш ниций, вдавіться, опецьки,

Най буде ця скриня вовіки порожня.

А ви пірнайте-стрибайте в гречку

Й бастардів плодіть на медових ложах

 

***

Коло’сами колоси втуні зробились,

А виїмки ямами стали сповна.

Гей, брате, із ким ми тільки не бились,

І хто не розхитував карми човна

 

Та ми держались, вгризались до’дного

І дна нам вовіки не досягти.

Возслівлюєм келих до дна в ім’я Бога

І пінно намилюєм вражі зади

 

Бо звіку звемося ми «Нібелунги»

І в зад нам до трясці не личить йти.

Старих хрестоносців вдягли обладунки,

Й до всрачки жахаються навіть чорти

 

І ликами ми – відуни многоликі,

Наука ж бо хтивих й срамних блядей.

Та інші в нас згуки, стенання та крики.

Наш стяг – Дажбог, їх кумир – Орфей

 

Зі ржею, олжею й оманливим бісом

Нікому нині ще ради не дать.

На Сонце пальцюють перстом-кипарисом

Пророки тьми, в їх устах – благодать

 

Наїзники Дикого поля зомліли

Од лже-віщунів, прибитих хрестом.

Їх коней м’ясво клюють дрозофіли,

А вбогі масли їх рубають кайлом

 

Щоб ветхих мощей не лишилось ні сліду,

Щоби зніміла вовік ДееНКа.

Та ж ар’їв-атлантів летять вже флюїди,

Зі сонць скрижанілих несеться ріка

 

Данапрус святий до буття вже родився,

На клекіт кратерів буйно потік.

А люд знавіснілий ще більше казився,

Себе оскопляв, карбував і сік

 

Зганялись у небо строями народи,

У пранцях землі гнив-смердів вінегрет

Бастардів, скопців, підарасів, уродів.

Раби у вовків висисали міньєт

 

Де здохла вовчиця із Ромулом й Ремом?

Чи скотомогильник в глухих сибірах?

Серця зозулясті розкраяні щемом,

А нам, вовкулакам, в цій твані – ніштяк

 

***

 

Та ж пантрували лише Нібелунги,

Атланти, Титани, маги вогню,

Співали дико, сміялися лунко,

І з ігом гієн вели вічне прю

 

***

 

Ці битви страшні заросли сизим мохом.

Попільні Помпей насипали раби,

І тужились, пухли, перділи горохом,

Й на грилі пекли мертвечину жлоби

 

Зітхали з полегшення курви світу,

Мов тлусті венери в срамних рушниках,

Повзли з душових під фанфари трембіти,

Сальними тілами топились в очах

 

І світ на шашлик ізгорав на грилі

Під дикі згуки чумної орди.

Лиш клекіт чайчат волав знавісніло,

Нептунів тридент шмагав жирні зади

 

По чім ти, Чорне, ще більш почорніло?

І хто наповнить тебе молоком?

Дажбог, Бористен, вовкулака істлілий?

Чи ж сиві Херсони ковтнеш чорним дном?

 

І може того кому б і хтілось,

Щоб цар – не цар, і Бог – не Бог,

Щоб сирість туманів накрила сірість,

На дупи ж смердячі – тату-декалог

 

***

 

Та ми не стенали, бо ми – Нібелунги,

На збруях запеклась ворожа кров.

Співали ми дико, сміялися лунко,

У січі беріг нас Ярила покров

 

***

 

Писання могил – шумерський клинопис,

Що юдам вовік і зась шифрувать.

У схронах волхви леліють синопсис –

Кривава ж бо буде для юд сіножать

 

Прогірклі уста мед п’янкий зволожить,

І стегна нас ждуть пружних кобилиць.

Та то лиш сьогодні ми всі знеможені –

Ще ж вчора наш попіл стлівав горілиць

 

А завтра – майбутнє у вирвах Сонця.

Потужний спалах освітить шлях –

Чумацький, воловий, ніжно зволожений.

На во’зах – поко’том тарань в хоругвах

 

Чи в ринок бісівський піде на продаж,

Чи так під пиво її тріскотнем.

На нас солона од поту одіж,

А над шоломами – німби богем

 

Хоч коней баских на волів змінили,

До Тропіка Рака ми в час доповзем.

Везем нашу віру повз сиві могили,

Щоб диких тубільців загнати в Едем

 

І п’єм замість пива кров волову,

Затим з голокосту глидаєм кістки

Аж Сонце в екваторі хмурить брови:

«Нащо ж породило я вас, байстрюки?»

 

Хоч шайзери й беди ми одвічні,

Хоч п’єч оковиту й смалимо курв, --

Хіба ж глитаї продовжують звичаї?

Хіба ж холуї зварганять ноктюрн?

 

Ізсохли з знемоги горлянки зі спеки.

У жилах лица’рських – зміїна кров

А зі спопелілої фонотеки

З Сатурнів далеких плине любов

 

Love… золото… піна усе густіша.

Кінчають йолопи тупо в штани.

Це вам сатурналії Магодіша.

Це вам передбання піхви-війни

 

І ось ви як риби у морі, медузи,

З драконами мертво ведете прю.

А замість війни – одні коїту’си,

В кінці ж всіх змете торнадо Дрю

 

Картонні хатинки поглинулись смогом,

В пащеках змій застрягла любов.

Піратським завітом сера Спока

В степах Гуляйполя чорніє кров

 

Запе’клась на вражих головах, шиях.

Від Сяну до Дону змиваємо леп.

І рохкають тухло свинячі рила

Й без тулубів скачуть гидотний вертеп

 

І їх холуї на тарелях вельможам

Підносять лакузьки в лискучі люкси

А Нібелунги від рабства знеможені,

Бо ж всі перемоги топчуться в пси

 

Всі дупи намилені злим гуталіном,

Губами стікає свинячий жир.

В повітрі ж – свинець, аміак, зеппеліни.

Панкам – будуари, холопам – сортир

 

Недовго ж волхвам дрочити ліри,

А йогам до Брахми в гості літать.

З небес вже залізні пливуть конвоїри,

На рила гаспидські палає рать…

 

***

 

Коли нас, брате, трощили на дибі,

Ми і тоді горлопанили пісню.

Бо ж скоро не скнітимем на відшибі,

Й з лушпиння юшку не сьорбатем прісно

 

І малясом сивим не спалим горлянки.

На хуторі дикім злеліємо рай.

І в груші-дулі змутують шпанки,

Й раби-гречкосії зволають «Банзай!»

 

Бо ж квітли приховано ми в Калі-Югу,

Бо ми – Нібелунги, шоломи – з рогами.

На палю встромили ми смерть-блядюгу,

Зіскочивши нагло із вражої палі

 

Любов, і Сварга, й дикі простори –

Нам Сонцем гостинець світився за обрій.

У чайках ми вийшли ген у море,

Й очам відкрилися всі горизонти…

 

Пгт. Затока, Одеської обл. 15.08.2016

Партнери