Електронна бібліотека/Проза

Київ – ЛеополісОлег Янченко
Киця-мандрівниця (цикл лімериків)Іван Лучук
Моя країна нафталінне стерво...Христина Букатчук
Нібелунги (психоделічна поема)Андрій Коваленко
Хора киця (цикл лімериків)Іван Лучук
Чоловік доньки знахаркиГанна Заворотна
Донька знахаркиГанна Заворотна
На розстанях долі. Уривок з романуІван Корсак
«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
Завантажити

Васько їхав з друганами в нульовій “Тойоті”, конфіскованій міліцією у якихось бандитів. Скалили зуби на прохожих, їхали без світофорів, гиготали й висовували чубаті голови у вікна назустріч голим цибатим ногам. Ті сахалися як од холєри.

-- Халяви! – спльовував Васько. – Ше попадуться!

-- Ех, щас би яєць із салом да сто грам, -- пробубнявив Митя. – На дєжурстві не розслабишся…

-- Да розслабимося, твою мать! Походимо по участку, мо` які бабки позшибаєм. Да тьолки п`яні навєрно ж будуть, -- на те йому Васько.

-- Пора, братва. Хведя, заганяй у гараж свого кабріолєта.

Пішли дєжурить по участку. Усе як положено – пістолєти, наручники, дубці, балони. По матюкальнику пекли анекдоти. Тілько раз-по-раз: “Тридцятий, як там діла?” “Усе у порядку, товариш майор!”

Молода осінь усе більше дичавіла холодом бездушевної туги. Вони йшли вдвох, і кожен був спустошений, самотній і до безміру злий. Сонця вже не було, і люди, як миші, лячно ховалися у свої нори.

-- Ага, щас уловимо карася, Васько. Оно диви – теліпається якийсь гад. Бухий в дрянь.

Підойшли. Повільно. Знаючи, що в їх руках власть і десниця.

-- То шо ж будем робить, га?

-- Дак, а що робить, товаришу сержант?! Дак не п`яний же я. Ну, день народження друга справляли. Так і ясно – випили потроху… И-и-и! – відригнув мимовільно перехожий, злегка похитнувшись.

Мабуть інженер, бо носки в туфлях збиті і дипломатик старомодний, обшарпаний.

-- Документи! – гаркнув Васько.

-- Дак немає, пане сержанте, дома…

-- Який я тобі пан, твою мать?! Ач, Митяй, панів бля розвелося як собак нерізаних. Моя б воля, я б вас усіх… То немає документів?! Пошлі!

-- И-и-и, пустіть мене, товаришу сержанте, я Вас благаю. Діти ждуть дома, -- мямлив п`яний інженер.

-- А про шо ти, козляра, думав, коли напивався як свиня? Пройдьом!

В участку при інженері довго писали якісь документи. Тоді почали складати пісьмо на інженерову роботу. Той благав, плакав, божився, що хай п`яний, але ж нікого і пальцем не тронув. А Васько на те:

-- Ти знаєш, шо появлєніє в общєствєнних мєстах у нєтрєзвом відє – до одного года лішенія свободи?.. Щас поїдем у роведе і все там охвормимо.

-- Прокурора!!! – завищав інженер і раптово закляк. Важкий чобіт ударив йому в живіт, потім – в пах, тоді – по хребту, нирках, печінці… Інженер упав без тями на грязний, запльований пол участка.

-- Митя, а ну давай прошманаємо цього пі…ра. Може яке оружиє найдем.

-- У дипломаті чєртєжи якісь. А шо в карманах? О, кошельок… Васюня, диви, кошельок. Так, сто гривень і якась мєлочь. О, диви, Васьок – на руці в нього кольцо золоте і часи хвайні. Так, більше наче нічого. Ну то шо, визиваємо Хведька?

…Інженера викинули на чужому участку в кущі. Тоді в гастрономі купили пляшку “Казьонки”, півкіла докторської ковбаси з хлібом, у Хведі цибулина найшлася. Та й сіли в конторі у дурня різаться.

-- Оце бля на прошлому дєжурстві оказія случилась, -- розказував Васько. – Я тоді з Сашком дєжурив. Сидимо в участку, коли звонок. Кажу – в чом дєло? А там мужик у трубці кричить: стріляють з автомата у дворі, приїжджайте. Вже півчаса, як стрільба. А в нього наче дитина мала. Весь свєт у квартірі повиключали, ніхто не рипається. Робіть, каже, шо-небудь. А я йому: у тебе хоч одна пуля попала? Нє, каже. От коли, кажу, попаде, тоді і визивай.

Тут уже включився Митяй:

-- А то тоже. Йду тут у нас, на Краснознамьонній. Коли бачу, дівка якась беременна волочить на собі бабку. Та дебелу таку. Та ше й собачонка ззаду на поводку теліпається. Ну й до мене дівка кинулась: товаришу сержант, поможіть, людині погано. А я їй: то я шо, скора вам? Надо було не виводить, внучка, бабушку на улицю, кажу. “Та це не моя бабушка, -- каже внучка. – Я постороння їй людина. Товаришу сержант, їй із серцем погано. Вона тут рядом живе. Поможіть додому довести!” То визовіть, кажу, скору. Я не на дєжурстві і врем`я в мене нема. А вона кричить: поможіть, бо умре! Ну взяв я під руку стару каргу, довів до квартіри. Так і сіла в коридорі. Преться бля на улицю в таком состоянії. Ше й шавку бере з собою. А скору та дєвка навєрно сама визвала…

-- Кхи-кхи-кхи, -- Васько закашлявся, подавившись прімною махоркою. Карти вислизнули з його рук і впали на обхаркану підлогу дільничої каптьорки.

І вони знову, самотні й ошкірені, почвалали в безглуздий холод ранньої осені.

Внизу вулиці чувся регіт, надмірне пожвавлення, п`яні згуки. Підійшли. За столиком, під ремонтом зонтіків, сиділи три пацана і киряли. На столі – два літрових “фауста”, помідори, огірки, салямі, соки.

-- Шо дєлаєм?

Ноль на масу. Наливають ще по одній, випивають.

-- Я до кого кажу? Найблотніші, чи як тут?

-- Шо-о-о-о?, -- і молодик, спружинивши, заїхав з ноги у Васькову пику. А тоді ще раз – правим прямим. – Да у мєня, гніда мусарская, вчєра дочь раділась!

Митяй з Васьком кинулися тікати. Бригада швидко їх наздогнала.

-- Ей, хлопци, ми пашутілі. Но ви самі наєхалі. Сто баксов хватіт?

-- Давай.

-- Но сєржант, нє дай Бог какоє паліво будєт. Ти в отвєтє.

… Через два дні вони знову їхали на своїй “Тойоті” похмурим вечором міста. Похнюплений Васько раптом ожив:

-- Тормози, Хведя.

Дівка, років шістнадцяти, в обтянутих джинсах була ніяка: співала пісні, когось сильно матюкала, потім схлипувала.

-- Сюда!!! – заревів Васько і затягнув її в машину.

-- Шо ти дєлаєш, гандон? Ти знаєш кто у мєня папа? Да ти нє знаєш, гандон, кто у мєня папа…

В участку її оглушили ударом у живіт, накидали бушлатів на обпльований пол.

-- Роздівай шалаву, да догола! Щас вона побачить, де раки зімують. Ти диви, ще цицьки з кулачок, а вже киряє, як сапожнік!

Кожен з них по черзі пововтузився на безжизнєнному тілі. Потім ще по разу повторили.

-- Ну шо, Хведя, одвозь лярву малолєтню. Туда, в кущі, до інженєра.

… Якось серед ночі Васька розбудив дзвінок у двері. В самих трусах та в майці одкрив. Їх було п`ятеро. При повном вооруженії.

-- Одівайся, ходімо!

У коридорі вдягли наручники.

-- Ви шо, братки?! – взвив Васько.

І тут же получив страшного удара в спину.

-- Тамбовський волк тобі браток. Молчать, сука!



Партнери