- Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, що ні? Що можете порадити для читання іншим?

— Пер Петтерсон. Верхи на крадених конях / Переклад Галини Кирпи. Тернопіль, «Навчальна книга – Богдан». 2011. Загалом читалося рівно, без якогось запалу, але з інтересом: здається, так і мають читатись прохолодні норвезькі романи (дуже схоже відчуття мала після «Снів шовкопрядів» Оси Ґан Шведер, та, власне, й усього Кнута Гамсуна). Але однозначно вабила авторова (ну, та й перекладачева, безперечно!) майстерність без поквапу, і ніби уривчасто, вести оповідь. Без «екшенів» та сенсацій (майже всі основні колізії вгадувались наперед), але з явною екзотикою і якоюсь аж неймовірною життєвою правдою. А в кінці у двох місцях навіть по-справжньому розплакалась, чого вже давно не робила над художнім текстом... Окремо варто сказати про силу норвезьких суворих і духмяних пейзажів (от уже вміють їхні автори передати колорит своєї природи!).

Також недавно прочитали з молодшою донькою Оксанкою цілий ряд книжок Астрід Ліндґрен:

— «Сонячна галявина» / Переклад Галини Кирпи (Махаон-Україна, 2011). Вразила краса авторчиної мови й образів (чомусь як ніколи досі), взагалі, дуже сильно написано. Як уміє авторка одним штрихом передати характер!

— «Роня — дочка розбійника» / Переклад Ольги Сенюк (Махаон-Україна, 2009). Історія потішила неабияк (хоч, перепрошую, згідно з резюмуваннями героя «Записок самашедшего» Ліни Костенко, які теж прочитала не так і давно, — авторка Астрід Ліндґрен уже віджила для сучасного покоління). Ні, правий був Голобородько у своєму вірші «Що читати» (цитую з пам’яті): якщо хочеш знати, як здобути волю Україні, «...жодної історичної книжки не читай (я додала б: «І записок українського самашедшего» теж. У жодному разі!). Читай натомість казки, синку мій, котику мій»... До таких життєствердних казок відношу й «Роню — дочку розбійника».

— «Лотта з бешкетної вулиці» / Переклад Галини Кирпи (Махаон-Україна, 2010). Чудова весела і зворушлива історія!!!!

— «Домовичок Нільс Карлсон» / Переклад Галини Кирпи (Махаон-Україна, 2010): ці казки вразили менше, але теж непогані.

— «Расмус-волоцюга» / Переклад Ольги Сенюк (Махаон-Україна, 2011) — вершина всіх наших із донькою читань останнього часу (і, на мій погляд, усіх писань самої Астрід Ліндґрен)!!!! Розкішна, зворушлива, жива, захоплива історія малого хлопчика!!! Раджу прочитати всім: і малим, і дорослим!

... Зараз потрохи (бо ця книжка не призначена для «швидкого проковтування») читаю «На добрий спомин: Повість про батька» Наталки Дукиної (Видання джурналу «Березіль», Харків, 2010) — документально-мемуарні свідчення про репресії в харківському письменницькому будинкові у тридцятих роках. Книжка вражає. Вона особливо актуальна, можливо, саме зараз, коли Незалежність України знов постала під знаком питання. Попри те, що видана давніше, її теж раджу прочитати всім-всім-всім. Це як заклик всім українцям: «Будьте пильними!»