До видання колективної монографії, вихід якої зреалізовано в рамках наукової співтворчості представників українського та польського гуманітарного профілю Карпатського національного університету імені Василя Стефаника та Варшавського університету Республіки Польщі, увійшли різноаспектні матеріали на основі організованої Всеукраїнської конференції «Творчість Марка Черемшини і українська культура XIX — початку XX століття», минулорічно проведеної 13-14 червня з нагоди вшанування 150-літнього ювілею Марка Черемшини (Івана Семанюка) (1874-1927). Фактографічний матеріал стосовно цього проговорено в Слові замість вступу Степана Хороба, а замість висновків наголошено на цілісному осмисленні видання творів Покутського жайвора Іванни Стеф’юк.

Творчість письменника неможливо розглядати незалежно від контексту епохи, оскільки визрівав як потенційно творча особистість у тогочасних обставинах, які, впливаючи на суспільну свідомість, згодом віднаходили місце на позначення у творчості. Ба більше, письменник і є світоглядним маркером часу, що фіксує трансформаційні зміни, гостро реагуючи на їх проникнення в людський світ. Закономірно перший розділ подано на означення змістовно-концептуальних основ творчості, втілені в ключових ідеях, принципах та концепціях, де проаналізовано творчість Марка Черемшини як в контексті епохи fin de siècle (Микола Легкий), так і охоплено систему смислів, через яку інтерпретовано черемшинівське світобачення. Коли творчість опирається на глибокі ідеї, тоді вона переростає століття. 

Окремі дослідження розкривають особливості та принципи художнього мислення Марка Черемшини, в інших покладено в основу окреслення одного твору із доробку (новела «Село вигибає», «Інвалідка», «Писанки», «Село за війни», оповідання «Карби») або ж творів, спільних за тематичним аспектом — мілітарним зокрема, рецепції прочитання Марка Черемшини Дмитром Донцовим (Ігор Набитович), з яким багато в чому суголосний в літературознавчих концепціях Микола Зеров (Олександра Салій), порівняльно-типологічні студії, зокрема Степана Хороба, Олександри Салій, Михайла Гнатюка, Олега Багана, Оксани Залевської. У праці «Євген Дмитровський — дослідник творчості Марка Черемшини» Євгена Барана різьбиться увага на кандидатській дисертації, за рахунком другої, зміст якої традиційний, а захищена на основі черемшинівської творчості. Але... ця праця не тільки є внеском у гуманітаристику, а й несе пам’ять про людину, що залишилася людиною, причому з почуттям професійного обов’язку, у складні часи.

У корпусі наукових студій у руслі приватної кореспонденції, що доповнюють видання наприкінці — їм передують дослідження стилістичних особливостей Марка Черемшини, реконструйовано змістову виповненість таких епістолярних діалогів як «Марко Черемшина — Сеня Горук» (Євген Баран розставляє акценти над окремими штрихами листів із проникливим урахуванням бібліографічних відомостей), так і «Наталя Семанюк (1891-1974) — Іван Чендей (1922-2005)» та «Наталя Семанюк — родина Івана Чендея», з якими крізь призму «літературно-мистецького життя України» ознайомлює Сидір Кіраль, опісля не менш суттєвим є інтеграція на сторінки видання першопублікації листів зі збереженим в основному авторським варіантом з архіву Івана Чендея — загалом 69 документів. 

Таким чином, представлені в колективній праці наукові дослідження векторно спрямовані на повномірно вичерпне окреслення окремих аспектів творчості Марка Черемшини, що, безсумнівно, свідчить про виїмковий внесок авторів у розвиток сучасної гуманітаристики, оскільки монографічне видання заслуговує на увагу не тільки обмежено спеціалізованого, а й широкого читацького загалу. 

Post Scriptum: Слово Марка Черемшини ніколи не обмежувалася часовими рамками й не звучало на вимогу обставин, воно повсякчас залишатиметься сповненим магії. Вихід у світ фахово підготовленого видання на пошану пам’яті покутського Жайвора увиразнює зазначене.