Ця книжечка – надзвичайно теплий і безумовно солодкий дарунок для чемних українських діток до свята Святого Миколая, або, як зазначено в анотації на звороті обкладинки, для «малих книгогризів». Цей дарунок став можливим завдяки задуму упорядника Юлії Березенко об’єднати у такому собі спільному «мішечку» дідуся-чарівника тексти 14 авторів, двоє з яких – відомі письменники – Ігор Калинець і Віра Вовк. Ці автори пропонують для малечі від імені Святого Миколая своїх 9 оповіданнячок або казочок та 7 віршиків, що є такими бажаними духовними гостинцями для кожної християнської української родини.

Насамперед зазначу, що запропонована добірка таких собі «миколайчиків» створює надзвичайно тепле враження затишку і гармонії між дорослими і їх дітьми, чого й ми прагнемо, зрештою, усі досягти напередодні 19 грудня. Відтак, містична присутність Святого Угодника Божого проявляється між рядками цієї книжечки не тільки в образі казкового героя, що на небесах святкує свій День народження (як в оповіданні Галини Манів «Подарунок святого Миколая») або вирощує чарівне дерево-сад (з однойменного тексту Світлани Прудник), а й також відчувається у зачарованій реальності цього світу, коли у святу ніч є можливим усе, навіть записки, які з’являються з нізвідки і які ніхто з людей не міг у принципі написати (з оповідання Валентини Вздульської «З любов’ю, святий Миколай»). Найкращим доказом такої містичної присутності Миколая-серед-нас є і саме видання запропонованої тут книжечки. Бо хіба вихід цієї книжки може бути випадковістю, якщо в ній надруковано віршований «Лист» Ігоря Калинця з проханням до отця Миколая про «книжку гарну»!? Невже книжечка, яку ви тримаєте в руках, – це не відповідь з неба від святого чудотворця на таке скромне прохання поета:

…Прошу дуже небагато:

якщо є друкарня,

то хотів би я дістати

з неба книжку гарну.

Щоб цікава була, звісно,

й, звісно, кольорова,

і до того ж українська –

це обов’ язково! (с. 24)!?

Хоч ця книжечка має формальне призначення для дітей молодшого та середнього шкільного віку, однак, мені здається, за духом своїм вона є досяжна і для дошкільняток, а також буде корисною і для старших школярів. Це гарний подарунок не просто під подушку, а й у серце кожної української дитини! Іншими словами, у ній є як прості казочки, у яких ангелики розмовляють, хворіють, а тому повинні пити малиновий сироп (Наталка Малетич «Ангельська пригода»), так і речі, які потребують певного психологічного осмислення: наприклад, оцінити «вчинок» Кольки з однойменного оповідання Володимира Чернишенка доволі складно буде дитині, яка тільки-но навчилася розрізняти, де добро, а де зло, а тому без додаткового пояснення батьків дитина може не зрозуміти, чому за свій «грандіозний вчинок» з наміром зробити добро (Колька понаставляв «дванадцятки» у щоденниках однокласників) герой отримав тільки березову лозинку. Це оповідання наштовхує на думку (а у зв’язку з тим, що воно в книжці останнє, то ця думка – вирішальна), що «Дарунок святого Миколая» – книжка, призначена також і для нечемних дітей або тих, які себе вважають нібито чемними (як Колька).

Такими нібито чемними дітьми постають також і Дмитрик з оповідання Г. Манів «Подарунок святого Миколая», який випросив у таємничого дідуся диск з новою комп’ютерною грою як «нагороду» за свій добрий вчинок, а також і дівчинка Каріна з оповідання В. Вздульської, з якою через її войовничу натуру ніхто не хотів у класі дружити. Це яскраві приклади дитячого егоїзму (а цей гріх є вродженим, первородним), який святий Миколай намагається перевиховати в дуже простий і дієвий спосіб, описаний у казці С. Прудник – він носить із собою у торбинці не тільки гостинці, а й різочки з чарівного дерева-саду, призначення яких присоромити вередунів, але не налякати їх. До речі, авторка навіть знайшла місце, де ці гілочки з небесного дерева виросли і на землі, про яке ви дізнаєтесь, коли дочитаєте її казку до кінця.

А до найменшеньких святий Миколай приходить як «таємничий гість», «дідок сивуватий», що «нашіптує… колядки різдвяні», як у вірші Лідії Дяченко. І зовсім маленькі теж можуть чимось допомогти святому, а підказку в цьому випадку нам пропонує віршик Олесі Мамчич:

Миколай святий

зіроньку впустив,

зажурився тим,

і заплакав…

Доненька мала

зіроньку знайшла,
кличе: Мико-Микола…

Трошки старші вже задумуються над тим, чому Миколай не приходить до киці, тому знаходять, як на свій вік, дуже практичне вирішення цієї проблеми: у киці немає чобіт (Оляна Рута «Чобітки для Сніжинки»). До речі, в цьому випадку упорядникові треба було б пояснити, що в деяких регіонах України Миколай залишає подарунки не під подушкою, а кладе їх у взуття (такий звичай, зокрема, поширений на Закарпатті). «Чобітки для киці» – це не просто дитяча вигадка: поетка Віра Вовк також переживає за братів наших менших напередодні свята Миколая, а тому просить святого, що він захистив ці створіння і навіть відновив справедливість у природі:

При хаті дай хатку

собаці-приблуді

й чорному котові

даруй білу латку

А зовсім старші діти задумуються напередодні Миколая про речі більш поважні: чому святий чудотворець не приходить до дорослих, а тому ті, які й самі вже вміють своїми руками робити речі цілком дорослі, можуть допомогти святому Миколаю вирішити і цю проблему (як це зробила Іринка з оповідання Н. Малетич «Рукавички для мами»).

Ця маленька книжечка пропонує також і дорослим повчитися у дітей

попросити снігу не для санчат,

а для змерзлого саду,

тобто вона змушує задуматися, як і «Зимова молитва» Зоряни Живки, і подбати, щоб святий Миколай приніс, окрім бажаних ласощів (зазвичай, цукерок і мандаринок), також життєво необхідні нам нематеріальні цінності – справжні дружбу. любов або просто приязну усмішку, можливо, менших братика або сестричку (як про це у «Листі до Миколая» просить Юля Смаль). Але чому іноді бажання мати старшу сестру, коли воно раптом якимось дивом здійснюється, може принести розчарування, читач може дізнатися з оповідання Оксани Лущевської, героїня якого трохи переоцінила своє бажання… Хоча, зрештою, ця помилка їй вийшла на користь… Корисними для переоцінки своїх життєвих цінностей можуть бути ці дитячі історії і для дорослих. Особливо надзвичайно зворушлива історія «Мама зі снів» Л. Дяченко, гадаю, змусить задуматися не одного над тим, чому для дітей із сиротинця найбажанішим подарунком від Миколая буде … знайти маму… І тоді, можливо, не один змінить свої життєві пріоритети на користь цих сирітських бажань…

Такі і подібні історії – це не просто казочки про пригоди ангельські і неангельські, це справді цінні скарби з неба, найкращі ліки для наших Ангелів-Охоронців від земної простуди –  простуди егоїзму і користолюбства, зазнайства і заздрості… Щоб кожен, хто цього року зустрінеться віч-на-віч із «таємничим гостем», міг щиро посміхнутися йому і вигукнути (услід за Галиною Кирпою, авторкою останнього вірша у цій книжечці): «Святому Миколаєві пощастило»! Атож, пощастило, бо я, ти, ми стали за цей рік добрішими, щедрішими, чеснішими, щирішими… І це – його найкращий для нас Гостинець!

Гармонійно доповнюють тепло і світло, які випромінюють ці історії-«миколайчики», також ілюстрації Мар’яни Качмар, виконані у воістину ангельському стилі, коли навіть грізний лев видається дитині добрим янголом. Тому на її картинках діти нагадують ангелів, дерева посміхаються по-людському, а ангел, який гостює у зайців-близнюків, відсилає нас до євангельської історії про зустріч Ісуса Христа після Свого Воскресіння з двома учнями по дорозі на Емаус.

Здається, нічого не бракує цій книжці: кожна історія гармонійно доповнює іншу, так ніби і справді незримим її упорядником був сам святий Миколай! Тому й читається вона на одному подисі, і відчувається кожна історія як своя, наболіла… (До речі, цікаво було б на їхній основі зняти серію мультиплікаційних фільмів, приурочених до дня святого Миколая!). ..А чого цій книжці все-таки бракує? На мій погляд, у ній замало віршів – теплих віршованих молитов, яких батьки могли би навчати своїх дошкільнят. А ще б хотілося прочитати у такій книжечці-«дарунку» осучаснені (авторські) легенди з життя святого Миколая; також цікавими були б тексти на біблійну, зокрема євангельську тематику… А втім, це матеріал для іншої книжки, іншого «дарунку». Адже дарунків ніколи не буває забагато!        

Колись за мого дитинства був такий журнал «Однокласник», що вміщував цікаві додатки, з яких треба було самому зробити книжечку. Один із таких додатків, пригадую, мав назву «Книжечка, якої в мене ніколи не було», де можна було знайти цікаві факти, дати тощо, які б задовольнили запити малого «дослідника». Сьогодні «Книжечкою, якої в мене ніколи не було» я б хотіла назвати «Дарунок святого Миколая». Бо це й справді дарунок і не тільки для дітей, а й для дорослих «книгогризів», які подібного дарунку свого часу не отримували. Але вони його дуже потребують! (як і мама рукавиць з оповідання Н. Малетич). Потребують для того, щоб краще зрозуміти світ, бачений очима їхній дітей. А тому як це було б гарно, коли б кожен дорослий розгорнув «Дарунок святого Миколая» й увійшов у цю книжку, ніби в нову комп’ютерну гру, якої у нього ніколи в його дитинстві не було! Увійшов і – знайшов… скарб, що на небі його заховав святий Миколай… А це – Замок Доброго Серця, в якому людині, що крутиться, як білка в колесі, у суєті сучасного технократичного світу так потрібно вміти пізнавати Живого Бога, серцем до серця Його відчувати, щоб по-справжньому навчитися у цьому світі євангельської настанови бути як діти і, зрештою, щоб змогти виконати таку важливу місію, яку нам доручає святий Миколай, – творити дива в ангельських дитячих сердечках.