Завантажити

Крізь шпаринку бруківки просочується

непідвладний мойрам з руки Амфітрити час.

Крутиться у «Дзизі» сучасність. Але неодмінно манірно

приносять старомодну каву. Здається, я десь це вже бачила –

на старім негативі: гонористі панночки, красиві,

ніби скульптурні кралі, з білими, як мармур,

витонченими руками і усмішками – або за кадрами кіно,

в якому живуть незмінно кам’яні дельфіни і кентаври.

Там зупиняють стінки клепсидри мойри Міста.

І тільки стук карет на брук, як відлуння їхнього сміху:

пам’ятник усмішці застиг у часі...

читати