Її музику складно укласти в межі будь-якого напряму та певним чином охарактеризувати. Її журналістські дорожні примітки з Індії, Непалу, Тайланду та всієї Південно-Східної Азії заворожують та примушують по-білому заздрити. Її фотосесія для «PlayBoy» і досі активно блукає інтернет-мережею, не залишаючи байдужими не тільки чоловіків, а й жінок. Здається, для Ірени немає меж та кордонів.

«Дніпропетровськ для мене особливий, - призналась Ірена під час свого нещодавнього приїзду до нашого міста, - у вашій Митній академії колись вчились мої найкращі друзі, і кожного тижня я їздила сюди з Києва». Може тому всі концерти Карпи в Дніпропетровську - такі палкі та багатолюдні? В будь-якому разі, з нашими журналістами та прихильниками Ірена спілкується досить охоче. От, наприклад, «Ліца» задавали свої питання співачці у гримерці, поки Карпа порпалась з косметичними баночками та скляночками, «наводячи красу» перед виступом.      

- Де останнім часом подорожували?

- Остання поїздка називалась «подорож жадності» - тобто я побачила, що були дешеві квитки в Норвегію, щось близько 20 доларів з Польші, і з переляку на півтори дні ми опинилися в Норвегії. І знову ж таки від жадності вийшло так, що поїхали дуже багато де. Виявилось, що це надзвичайно красива країна. З усіх європейських країн виявилось, що вона найгарніша - там найзеленіша трава, найблакитніші озера, там так мало людей... Лосі на дорогу не виходили, але постійно висять попередження «Не вбивайте бешених лосів, якщо вони виходять». Перед тим достатньо довго була у Франції. Скоро знову поїду в Непал. Хочеться відкривати якісь країни, в яких не був. Хоча з віком розумієш, що скакати по містах - це не те, краще осісти на якийсь час в певному регіоні і трохи пожити життям місцевої людини. Моя порада - якщо кудись поїдете, краще знімайте квартиру в такому районі, де немає туристів і просто живуть місцеві люди. Відчуваєш себе так, ніби ти громадянин цієї країни.   

- Не було спокуси осісти десь за кордоном на ПМЖ?

- Та була, була. Насправді дуже дивне у мене відношення до України, тобто я розумію, що гірше, ніж в Україні, насправді тільки в Росії може бути, в плані того, як брудно, наскільки люди нещасні і наскільки вони ненавидять одне одного. В той же час розумію, що очевидно якщо я тут народилася, то напевно мене так покарали, то це не випадково, і я маю щось зробити для того, щоб хоч щось тут змінилося. Часто хочеться залишитись в якійсь країні типу Непалу, акліматизуватись і жити десь високо в горах. Можливо я колись так і зроблю, коли відчую, що прийшов час.

- Більшість персонажів ваших книжок - реальні люди. Як вони ставляться до того, що ви виносите на загал подробиці їхнього особистого життя?

- Все залежить від героїв, наскільки люди дурні чи розумні. Тому що так чи інакше, якщо змінене ім´я-призвіще, то на сторінці книжки вона перестає бути собою. Я ж не пишу «той-то той-то», ім´я-призвіще, дату народження і групу крові. Це вже стає літературний персонаж. Розумні люди це розуміють і не ображаються. А люди, у яких не все в порядку, їм здається, що вони недостатньо красиво змальовані, чи недостатньо розумні. Ну от наприклад Юлія Марківна (героїня новели Карпи «Я, Порно, Кропива і Юля Марківна», вчителька математики, змальована Іреною як радикально негативний персонаж - авт.) , кажуть, що вона навіть попала в лікарню. Її дочка дзвонила, проклинала, казала, що порчу на нас наведе... Я завжди притримуюся того, що якщо людина - виродок якийсь, якщо вона знущалась стільки років з дітей, і живилась тим, що її бояться і плачуть, спричиняла купу стресів і принижувала всіляко з приводу якогось соціального походження: в кого батьки бідні, в кого багаті, - то хтось повинен за це їй відплатити. І я не вважаю, що зробила щось погане. Навпаки - не все коту масляна. Тобто я вважаю, що якщо людина урод, і вона щось скоїла, то будь-хто має право хоча би про це розказати. Бо я ж нічого не вигадувала, я не придумую ніколи брехню - просто факт, і якась моя рефлексія. Хоч останнім часом я навіть взагалі не рефлексую, просто описую події, щоб читач сам міг судити: добре людина зробила, чи по-ублюдськи.

- У вас склався сталий імідж епатажної стерви. Звідки це взялось і чи не набридло ще вам про себе таке чути?

- Я не знаю, хто сформував цей імідж. Я взагалі людина дуже спокійна і м´яка. Це якийсь розтиражований медіа-образ тьолки, яка платить гроші, щоб їй робили імідж наче я така стерва. Я ніколи до такого не прагнула, просто завжди напряму висловлююсь і нікому не лижу задницю, в цьому напевно і заключається стервозність. Бо я не хочу показати, що я - плюшевий звєрьок, і на заднє скло машини мішутку покласти, і туфєльку наліпити - тіпа я тьолочка, айяйяй, пропустіть. Ясно, що я цим користуюсь, коли не хочу платити штрафів. Якщо я на каблуках - то не плач у , а якщо в кросовках - то так просто не відпускають, бо я не роблю очі тупої кози, яка каже: «Дядя міліціонєр, спасітє гламур!»

- Ви якось сказали, що в Україні автостопом їздити майже неможливо. Звідки такі висновки?

- Бо люди жадні. Люди дуже скупі, і швидше за все або грошей захочуть, або коли побачать, що дівка, подумають: «Ага, ми тебе как-то так іспользуєм». Ну тобто є різні випадки звичайно, але одній дівчині ні в якій країні краще так не подорожувати, бо не зрозуміло, на якого ублюдка можна попасти. А взагалі у нас люди дуже дивні, коли я продавцю в магазині віддаю здачу, коли він помилився і сам себе на*бав, він навіть «дякую» не скаже. Не те що мені - думаю, що нікому не каже. Ні щоб сказати: «Ой, дякую, добре, що ви така порядна людина і не доведеться доплачувати свої гроші», замість того каже: «А, да...» Або коли пропускаєш людей на пішохідному переході, вони стоять дуже довго, бояться, бо джипи довго не зупиняються. І вони стоять, бо у них комплекс меншовартості. Але коли ти їх пропускаєш, і ти їм посміхаєшся, замість того, щоб посміхнутися у відповідь, вони задирають голову і думають: «Напевно це я такий крутий, а вона мене злякалась». Це якраз те, що мені в Україні дуже огидно - що люди просто не вміють посміхнутись одне одному, і робити якісь речі бесплатно.

- Звідки така обізнаність щодо автостопу: на власному досвіді перевірили?

- В ранній юності було більше часу, ніж грошей - тож їздила інколи автостопом. У 18 років ясно, що зі стипендії багато не зекономиш, то ми експерименти робили, але кілька разів ледь не попали в перепльот, після того більше не так їжджу.

- Розкажіть про Індію. Ви там досить довгий час жили...

- Про Індію неможливо розказати - там треба пожити, відчути, і в кожного буде своя Індія. Бо це величезна цікава країна, і навіть року недостатньо, щоб якось її збагнути. Це немов інша планета. Але я б не сказала, що Індія - моя улюблена країна, але тим не менше, кожному українцю ця країна буде зрозуміла, бо є у наших народів якась дивна спорідненість, таке враження, немов в іншій області України знаходишся.

Тетяна Гонченко