Завантажити

Поетам клініки ім. Павлова

1.

Коли якась людина починає незрозуміло поводитися,

І ти навіть не можеш вгадати, що далі вона утне,

Починаєш думати, що при нагоді все

Може статися, і побічне, і визначне,

Навіть і потойбічне, бо тут, як усюди,

Усюди, як тут, це читається по зірках,

Де у пустелях Всесвіту йдуть верблюди,

Мов у клепсидрах, в них час чи вода в горбах,

Як візерунки на склі, так росте у природі все,

Що охололо для вічності, і як вода, мине,

Але коли якась людина починає незрозуміло поводитися,

Іноді навіть не знаєш, що далі вона утне.

2.

Я вас кохаю, ви, здається, ні,

Але нехай, бо це не так жахливо,

Як почуттів позбутися мені

І в небі мерехтіти полохливо,

Не знаючи, навіщо взагалі

Я опинилась тут серед пустелі,

Хоч ми з тим самим успіхом могли

Свою самотність втілити в постелі,

І ніжної байдужості раби,

Шукали б рівновагу у екстазі,

І йшли верблюди, і несли горби

Крізь нас химерні, наче крізь оазис,

На кожному – химерний бедуїн,

Над кожним, наче хмари, в’ються мухи,

І подих не існуючих тварин

Підходив би якраз під наші рухи,

Їх тіні би тремтіли на стіні,

Налякані, немов пекельні душі.

Я вас кохаю, ви, здається, ні,

Та ваші почуття мені байдужі.

3.

- Пудінге, це Аліса.

- Алісо, це Пудінг.

- Що мені з вами робити? Напевно, з’їм.

- З’їжте, але не як люди, а як верблюди,

Ви покладіть мене, мила, в горби свої.

Кохання має багато маленьких істин,

Той, хто їх вивчив, вважайте, що має імунітет,

Люди, коли вас кохають, вас прагнуть з’їсти,

І хоче з’їсти вас, навіть і без кохання, поет.

А коли два поети, це буде битва,

Це буде битва, а не кохання, і мушу вас

Я запевнити, що мій язик – найгостріша бритва,

Їм я дістану кого завгодно крізь простір і час.

4.

Життя, як помста – із холодних блюд,

Єдина складова його – меляса.

Ти досвід свій тримаєш, мов верблюд

В горбах, і все свого чекаєш часу.

Чому ж мені так довго не дають

Незрозумілі сили потойбічні

Слини набрати, як отой верблюд,

І щиро, смачно плюнути у вічність?

У грудях, як в горбах, ще маю час,

За ними – звук, мов бомба, небезпечний,

Але коли я думаю про вас,

В мені встає і час, і бій сердечний.

5.

Ви найшляхетніша з приблуд,

Від вас не тільки я без тями,

Терпіть же наш любовний флуд,

Несіть його, немов верблюд,

Подорожуючи гостями.

Усі підсовують свою

Особу вам для зазіхання,

Я теж віллюся в цю струю,

Та я вам смак не зіпсую,

Це рафіноване кохання.

Беріть, беріть його, це тлін,

І чи приємний, ще не звісно,

А серце меле, наче млин,

Зерно хвилин, зерно хвилин -

Йому взаємність не корисна.

Моє кохання – марний труд,

Самотній глас серед постелі,

Воно пусте, як парашут…

Час, гордовитий, мов верблюд,

Проходить пагорбами стелі.

читати