Завантажити

Новела

Яким сидів серед загороди на старій куфайці – підплішав кобівчину.

Шорстке, як дріт волосся аж мінилося на сонці – таке сиве.

Вуйко Яким полюбляв погрітись на сонци, якраз в полуднє, коли все довкола уповільнювалось.

Навіть мухи ліниво дзенькали добріше, не так ще рано. Час тєгнувсє жовтою ниткою поперед вуйкових очей поволі так.

Ні, не просто так сидіти, вуйко цього не терпів, а за якимось ділом, най оно буде не заважним, аби щось було в руках. От хоч би й нині – і на сонци поглипіє, і заєдно зрихтує кобівку, а все якийсь хосен.

Час од часу поглипував по стайнику – послуховував.

Вже з тиждень, як заслабла Цвітулє і вітринал був двичі, та що з того.

– Не буде віходу, – так і вповів.

Стайнє у нього – є куди обернутисє, колись тримав дві такі і грубу пару волів , а нині – кобув”єм хоч зашлікирував. Пожєлував штири рублі, як же не пожєлуєш, відки їх набрати тілько.

Прецінь я пензію не беру.

Вуйко любив оте – прецінь, і де лиш міг тулив його.

Чєсом питають:

- Ви звідки йдете, Якиме.

-Адіт прецінь з магазину.

Пензія, чи дали? Прійшлого літа м” ходив до райсибесу, кажу – мені вісімдесєт і на п”єтий рік, дітей не було, аби помогли, робити не годен” єм, дайте яку раду.

- А стаж маєте?- питає мене, така собі нівроку, теньга кобіта.

Кажу:

- Нема.

- А ви де до тепер були?

- Як то де м” був?

- Що стажу не маєте?

- Робив”єм дома.

- Це не рахується, бо ви робили собі.

Мнов аж щось сіпнуло.

- Шкода, - кажу. -

- Що сь те вчені, як то собі - підодру яке телєтко чи пацє відвезу на базар та й продам людям, сам не спожиткую.

Дали мені якусь картку, та й кажут: “Підете в поліклініку на комісію.”

- Йду я другий день на поліклініку, гадаю си – все єдно м” зачєв ту коломийку, то мушу докінчити. Показали мені кабінєт, захожу, отх. Щось зо шість дохторів всі тутешні – наші, тож добре, думаю собі.

Подаю картку, подивилися, та й один, видно головний, питає,

- Що вас болит, діду?

- Все, кажу, болит, така ми ніч страшна, як надходит.

Перезиркнулись помежи собов.

- Ми питаємо, чи маєте яку хворобу?

- Нема, - кажу, - ніякої.

Щось пошепталися, але чую по-руському, видно, аби я не зрозумів, та й кажут:

- Даємо вам третю групу інвалідности.

- А пензію дадут?

- Ні, тільки легшу працю.

- Яку легшу – хто мене прийме на роботу. То я в фабриці не роблю, хто такого мене потребує.

Мовчєт, зарипіли стільцєми, встают іти гет.

А мене аж зросило, як би то ... - ... то би скорше мені дали. – та й пішов ні з чим гет.

читати