Електронна бібліотека/Поезія

я очі розплющив у тихій темряві...Анатолій Дністровий
після того як стихла канонада...Анатолій Дністровий
Галява (новела)Віктор Палинський
Вілла під крокодиломВіктор Палинський
Перезавантаження життяМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
Вулиці тонуть у сонячній млості...Сергій Жадан
Прошиті жилами дротів...Василь Кузан
Протяги - ніби душі - носяться по кімнаті...Дмитро Лазуткін
під час повітряної тривоги...Анатолій Дністровий
ранковий трамвай у мене спитав...Анатолій Дністровий
ІлляВіктор Палинський
чи виберуся з цієї журби...Анатолій Дністровий
Осінь стану воєнногоМикола Істин
Тиха пора із домішком срібла...Сергій Жадан
Зала очікуванняГалина Крук
Якщо зможеш – поплач...Катерина Калитко
За вечерею з європейськими інтелектуалами...Катерина Калитко
Тук (новела)Віктор Палинський
Мисливці на снігуКостянтин Москалець
Остання осінь у житті...Віктор Дячок
де ти була мені сестра...Тарас Федюк
І ще таке, знаєш, пташине…Мар´яна Савка
Прийде пора золотаМикола Істин
Лик смерті (уривок із роману)Олександр Горбачевський
Німа (новела)Віктор Палинський
Повітряна тривога по всій країні...Вікторія Амеліна
У весняне синє поле...Вікторія Амеліна
жінка розгублена біля чужого моря...Вікторія Амеліна
Пам´ятаю, як я себе берегла малою...Вікторія Амеліна
зустрінемось в києві мила не дивлячись на...Тарас Федюк
Дитя нашого часуАнатолій Дністровий
Можна я ще скажу?..Сергій Жадан
Завантажити

я би хотіла писати вірші
де в кожному рядку було б заховано щонайменше
сонце море й пустелю
а потім
світанок серед морозного степу
спеку на морі
прибережні сутінки в літі
вечір у дубовому лісі
пелену ночі в степу
я би хотіла писати вірші
де кожне слово було б загадкою
і було б дзеркалом,
в якому кожен хто читає
бачив би сотні своїх відображень
я би хотіла писати так
аби вічність писала зі мною
свої складні та впізнавані фрактали
всесвіту та людини
я би хотіла перегукуватися у написаному
з Овідієм та Борхесом
я би хотіла у них говорити про речі із Гайдегером
та ходити по тонкій мотузці із Ніцше
я би хотіла так…
але я народилася серед народу,
який сотні років веде оборону
від ушестеро більшого ворога
за свою велику країну,
а ворог хоче будь-якою ціною
нас знищити, і вже робив нам щонайменше
три геноциди (насправді, їх більше)
а тому я у своїх віршах
плачу на могилах
своїх посестер і побратимів
я плачу на руїнах наших зруйнованих
росіянами міст
за пабами,
де пила я з моїми загиблими
та ще живими
пиво та вино
я плачу за зруйнованими містами
та за окупованим берегом моря
плачу у віршах у той невеликий відрізок часу
поки не воюю
поки не стою в обороні
плачу навіть тоді,
коли вже не можу заплакати
коли чергове понівечене тіло
більше не рухає в тобі нічого
мій народ плаче на могилах століттями,
і я плачу
і єдине що можу вдіяти, крім плачу
- узяти в руки автомат
я вже давно це зробила
бо поети у цій країні чують війни першими
і кожного разу їх мають за божевільних
але чашу усі випивають разом
хтось наполовину
хтось - до самого дна
іноді мені здається, що я навчилася
віршами вбивати
кидаючи воги з підвісу дрона
але навряд з них хоч колись
зникне плач за загиблими
це і є - бути поетом в Україні
вічно плакати у віршах на
ще зовсім свіжих могилах
і ще на тих - яким сотні літ
невесело трохи, так?
і неоптимістично, м?
зате чесно
навіть коли забуваємо наше справжнє ім’я та мову,
ми ніколи ніколи ніколи
не втрачаємо віру
в нашу красу та силу, у волю,
а тому,
навіть лишившись лиш під покровом попелу -
не здаємось
схоже, це і є дар мого народу



Партнери