Завантажити

Біла пушинка пливе над сіножаттю –
легке суденце,
Несене струменем вітру,
куди забажає, недбалий.
Десять з одного гнізда променясто
розходиться щоглів;
Отже, нема ні стерна, ні весла.
Та й навіщо їм бути?
Чи на південь, чи на північ,
чи в іншу країну летіти,
Біла пушинка за те не турбує.
Знялась кудилуча –
Сильного роду своєї землі добувати нової.
Гордо пливе корабель,
до завзятого бою готовий.
Тільки ж і війська на нім,
що одно непомітне зеренце.
Буде пливти і пливти,
аж зронивши натомлені крила,
Десь її вітер зневолить упасти
в гущавину травну.
Там і лежатиме нишком,
підступний, притаєний ворог.
Сіверка осінь пройде над землею,
волочучи важко
Хмари, наповнені вільги холодної.
Потім надовго
Впаде зима непорушна.
Та день неминучий настане,
Кинеться сніг, загурчить, затуркоче.
І кільчик тоненький
Вийде з малого зерна.
Напочатку несміливий, кволий,
Він до трави молодої тулитися боязко буде.
Голову потім підвівши,
упевнено гляне круг себе.
"Буду владати цією країною.
Чуєте, трави?
Тут розцвіту, розхилюся,
розсію потужний нащадок.
Слово незламне моє.
Зачувайте, готуйтесь до бою".

1926

читати