Електронна бібліотека/Проза
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
родиною? Де вони? Чи мунгали захопили їх, побили, і їхні тіла зараз сковує грудневий мороз?
Уявивши таку жахливу картину, він мимоволі стиснув кулаки і глухо застогнав. Навіщо він живе? Чому доля милувала його до цього часу? Адже він не уникав небезпек і кидався в самий вир бою! Чому не вкоротила йому віку, щоб не знати цього лиха, не бачити загибелі Києва і найрідніших, найдорожчих людей?
А Маріам? Де його кохана? Що з нею? За ці дні, відколи Батий розпочав шалені приступи на Лядські ворота, а потім ввірвався в місто і зав'язав бої на валу та міських вулицях, він ні разу не бачив її. Якщо жива, то десь тут, на Копиревому кінці.
Несподівано він відчув, як на плече йому лягла чиясь рука. Він швидко оглянувся, сподіваючись побачити кого-небудь із своїх воїв. Але перед ним темніла невисока і в темряві невиразна постать чи то отрока, чи отроковиці. Щось знайоме привиділося йому в ній. Голос його здригнувся.
— Маріам? Ти? Не може бути! Тут? О доле! Він все ще не вірив, аж поки дівчина відгорнула комір кожушка і промовила:
— Так, це я, мій голубе. Це я, твоя Маріам! Він кинувся до неї, стис в обіймах.
— Маріам! Боже! Щастя моє кохане! Я такий радий! Але звідки ти тут узялася? Як ти мене знайшла?
— Цілий день усе місто було на валу. Я теж. От і впізнала тебе, коли ти разом з іншими воями входив у ворота. Я гукала тебе, але ти не почув. Тоді я кинулась на пошуки. Та хіба легко знайти людину у такій круговерті? Я бігала туди, сюди, розпитувала, аж поки хтось не підказав, що бачив, як ти піднімався на вежу. Отак я опинилася тут...
Ілля дивувався і радів, радів і знову дивувався такому несподіваному, неймовірному щастю.
— Як це добре! Я такий щасливий, що ми знову разом!
Вона тихо і сумно відповіла:
— Разом, голубоньку! Разом! Тепер аж до кінця, до останнього подиху!
Вона раптом припала йому до грудей і тихо заплакала. Він сторопів і повернув її голівку до світла. Криваві відблиски пожежі осяяли її прекрасні темні очі, наповнені слізьми.
— Чого ти? Не рада нашій зустрічі?
— Рада,— відповіла Маріам пошепки.— Дуже рада! Тільки що нас чекає? Подивись навколо — бачиш?
Вона обвела рукою міський виднокіл з його пожежами і трупами, розпачливими зойками і стогоном, що неслися звідусюди, і знову заплакала.
Він почав утішати її.
— Не плач, люба моя. Що б не трапилося з нами, знай, я кохаю тебе над усе на світі! І немає такої сили, яка б вирвала з моїх грудей це кохання! Ні людські пересуди, ні Батий, ні навіть сам Господь Бог! Хіба що одна смерть!
— Я вірю тобі, єдиний мій! Бо і в моєму серці живуть такі ж почуття! І я вже перестала плакати. Бачиш?
Вона витерла сльози і навіть усміхнулась. І сяйнуло в її поглядові щось дитинно-невинне, жалісне і разом з тим таке палке, зазивне, що серце молодого воєводича здригнулося, ніби його щось опекло вогнем. Він пригорнув її і поцілував у пухкі прохолодно-трепетні вуста, а вона не відвернулася, припала до його грудей і завмерла, сп'янівши від його гарячої ласки.
Плинув час, бралося на мороз, але вони нічого не помічали. Стали у затишний куток, щоб не продимав крижаний північний вітер, і німіли від щастя, якого — вони це обоє добре розуміли — доля відпустила їм так мало.
Майже нічого.
Перед ранком до їхнього слуху долинув глухий гул і гуркіт.
Ілля перехилився через забороло. Маріам підійшла до нього.
По вузьких вулицях, затягнутих сірою передранковою імлою, сунули до воріт натовпи монголів. Полоненики, впряжені в шлеї та довгі вірьовки, тягнули попереду по замерзлих, припорошених снігом дерев'яних мостових важкі, незграбні пороки та обковані залізом дубові “барани” до них. Гуркіт від того здіймався такий, що здавалося — десь далеко гримить грім.
— Прокляття! — прошепотів Ілля.— Ідуть на приступ!
— Ой мамочко! — злякано вигукнула Маріам і приклала руку до уст.
— Тобі тут залишатися небезпечно! Йди додому!
— Я зостануся з тобою!
— Дурненька, як же ти можеш залишитися зі мною? Я ж не сидітиму тут, на вежі, я буду там, де литиметься кров! Ми відіб'ємо ворога! — Він і сам не вірив у свої останні слова, але, щоб підбадьорити дівчину, надав своєму голосові упевненості і твердості.— Так, ми зупинимо і відкинемо його!
Він звів її вниз, поцілував у холодні щоки і відірвав від себе.
— Любий мій, прощай! — вигукнула Маріам з болем.
— Іди! Якщо буду живий, я знайду тебе! Ілля постояв, поки Маріам зникла за рогом, а тоді вийняв меча і рушив до гурту воїв, що збиралися біля воріт.
8
Того надвечір'я, коли знемагав у криках і гуркоті бою Ізяславів город, а Копирів кінець опинився в кільці, воєвода Дмитро стояв, безсилий допомогти їм, на вежі Софійських воріт98. У нього боліла рука, скніла душа і студеніло серце. Він розумів, що це загибель. Якщо впав могутній Ярославів город, то ніщо вже не зупинить Батия. Що йому Ізяславів город
Останні події
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 10.01.2025|14:39У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
- 10.01.2025|07:49«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 09.01.2025|07:59«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 08.01.2025|08:18«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»
- 07.01.2025|08:20«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Хрестоматія»
- 06.01.2025|23:16«Колір граната» повертається у кіно до Дня народження генія Параджанова
- 06.01.2025|23:13У «Видавництві 21» вийшла друком нова благодійна книжка письменника Андрія Мероника