Завантажити

благословилось на світ, і ні душа не бачила, як проїхав хоробрий юнак до самих воріт, що їх показала йому незнайома жінка. Зненацька на дорозі з'явилося п'ять чоловік, що стискали острогами своїх коней, а гнуздечки випустили з рук... Усі вони мчались до міста. Трістан схопив на ході одного з них за руде заплетене волосся так славно, що той аж упав коневі на спину. Кінь спинився.
- Хай вас бог береже, сеньйоре,- промовив Трістан,- якою дорогою йде дракон?
Утікач показав йому ту дорогу, і Трістан його відпустив. Страховище наближалось. Голову мало воно зміїну, очі червоні та блискучі, немов дві жарини, на лобі два роги, довгі мохнаті уші, пазури левині, хвіст, як у гадюки, а вкрите лускою тіло було схоже на тіло грифа. Трістан [33] пустив на нього коня такою твердою рукою, що той, хоча й наїжившись, велетенським скоком опинився перед потворою. Трістанів спис, ударившись об луску, розлетівся на скалки. Тоді вихоплює рицар свого меча, підносить його вгору і затинає потвору в голову... Та навіть шкури не взяв його меч. Проте дракон відчув удар. Він випустив свої пазури проти щита і заглибив їх у нього так, що застіжки поодпадалн. З одкритими грудьми Трістан ще раз кинувся на страховище і вдарив його мечем у бік так люто, що аж повітря загуло. Та марної Він не може поранити дракона! А дракон випустив із ніздрів подвійний струмінь отруйного полум'я; панцер Трістанів од нього почорнів, як вугіль, кінь упав неживий. Але рицар миттю скочив на рівні ноги і заглибив доброго свого меча звірові в пащеку. Меч пронизав тіло і розтяв серце надвоє. Востаннє заревів дракон своїм страшним криком - і життя його скінчилось.
Трістан одрізав у почвари язик і сховав його під одежу. Потім, із затуманеною від їдкого диму головою, він оді-йшов напитись до озерця стоячої води, що блищало недалеко відтіль. Але отрута, що йшла з драконового язика, нагрілась од теплого рицаревого тіла - і він упав, як мертвий, серед високої болотяної трави.
Треба вам знати, що втікач із рудим заплетеним волоссям був Агінгеран Рудий, сенешаль короля Ірландського, і що він домагався руки Ізольди Білявої. З натури він був дуже полохливий, але - таку-то силу має кохання;! - щодня озброювався і робив засідку на дракона; проте тільки-но, було, зачується здалека жахливе ревіння, як наш смілько [34] зараз же подасться втікати. Того дня, про який іде мова, Агінгеран із чотирма товаришами наважився вернутися з дороги. Він найшов убитого дракона, мертвого коня, роздроблений щит,- і йому спало на думку, що переможець, одійшовши трохи од місця бою, вмер.
Тоді відрізав у страховища голову, відніс її до короля і почав вимагати обіцяної прекрасної нагороди. Король не повірив, ніби він справді учинив такий подвиг, а проте, бажавши виконати заков, звелів, щоб за три дні зібралися всі його васали: перед ними мав сенешаль Агінгеран явити докази своєї звитяги.
Коли дізналася Ізольда Білява, що має вийти за оцього боягуза, то спочатку довго сміялася, а потім гірко заридала. Та другого дня, догадуючись, що тут є якась омана, вона взяла з собою свого слугу, білявого вірного Перініса, та молоду свою служницю й подругу Бранжієну, і сіли вони троє на коні і поїхали крадькома до драконового лігва, їдучи, примітила Ізольда на дорозі чудні сліди: видима річ, не в цьому краю підкований був кінь, що там проходив. Далі знайшла вона дракона без голови і мертвого коня; не ірландська збруя була на тому коні! Запевне - убив страховище якийсь чужинець. Та чи живий він іще? Ізольда, Перініс і Бранжієна довго його шукали, аж нарешті серед високих болотяних трав помітила Бранжієна блискучий рицарів шолом. Рицар іще дихав. Перініс узяв його на свого коня і потай заніс у жіночі покої. Там Ізольда розказала все своїй матері і доручила їй чужоземця. Коли королева здіймала з нього зброю, то раптом випав [35] схований драконів язик. Тоді відживила королева юнака якимось зіллям і сказала йому:
- Чужинне, я добре знаю, що це ти вбив дракона. Але наш сенешаль, лукавий боягуз, одтяв йому голову й вимагає тепер у нагороду собі дочку мою, Ізольду Біляву, за дружину. Чи ти зможеш за два дні від сьогодні показати в поєдинку, що право на твоїм боці?
- Королево,- мовив на те Трістан,- два дні - це дуже скоро. Але ж я певен, що ви зможете вилікувати мене за ці два дні. Я завоював собі Ізольду, бившися з драконом,- може, завоюю і в поєдинку з сенешалем.
Тоді королева оточила його розкішшю та вигодами і замішала для нього щонайміцніших ліків. Другого дня Ізольда приготувала йому купіль і ніжно обмастила тіло бальзамом, що зварила її мати Вона спинила погляд свій на обличчі раненого, побачила, яке воно вродливе, і помислила: «Так, коли його хоробрість варта його краси, то мій боєць докаже слави в поєдинку!»
А Трістан, зовсім очутившись від теплої води та чудовних пахощів, глянув на неї - і зрозумів гаразд, що він здобув золотоволосу королівну, і почав усміхатись. Ізольда теє постерегла та й питає себе: «Чому цей чужинець усміхається? Може, я вчинила щось не так, як годиться? Може, я не зробила якоїсь

читати