*

Міста містичні,

Врослі в гори села.

І поглядів жура,

Й пісень політ.

І дивовижна Сакартвело*,

Й Кавказ

У прихистку тисячоліть.

 

*самоназва Грузії

 

СТЕЖИНОЮ ДО ДАВИД- ГАРЕДЖІ*

Ідеш,

Не відаючи,

Що тебе жде.

Вбираєш в очі

Видиво краси.

І мертвих, і живих

Давид-Гареджі

В молитву кличе

Сонмом голосів.

Печери – келії ченців –

Руїни.

Піском щоднини

Пісковик стає.

Вдихаючи міраж

Облич і тіней,

Не сумніваєшся:

Хто був,

Той є.

*комплекс грузинських печерних монастирів VI ст. , що має статус лаври

 

*

«Звісно, кохання – покара.

Так, ви праві, велемудрі…

Дар мій цариці Тамарі –

«Витязь у тигровій шкурі».

Може поет Сакартвело

Світло незгасне забути?

Грішний Шота Руставелі* –

В Єрусалимі спокута**.

Тисячоліття – за іспит.

Вічне всесилля любові.

От і доводиться жити

В непроминальному слові.

*Шота Руставелі (1172 – 1216), грузинський державний діяч і поет, закохався у царицю Тамару Велику (1166 – 1213), яку канонізовано Церквою як святу і благовірну

**поет завершив свій земний шлях як чернець у Єрусалимі

 

*

Надивувавсь-надивився,

Та кам’янію, як бачу:

В нетрях Старого Тбілісі –

Вічні блукальці.

Привидопостаті в сутінь

Знову вертають,

Явивившись,

Так, як минуле –

В майбутнє,

Слово -

У тишу.

 

*

Над водоспадом –

Сосни парасоля.

Зелена скеля –

Від плюща.

Витає

У небесному роздоллі

У ролі горлиці

Душа.

У ботанічному саду

Тбілісі

Змагаються цикад хори.

І розцвітають зорі

В небовисі

Та кличуть

Догори.

 

МІСТИЧНА НІЧ

У пащі мосту Миру –

Плетиво доріг,

А він –

Китом живим

Між берегами.

В мінливому

Нічному дзеркалі

Кури* –

Підсвічені шоломи

Храмів.

А літо –

В леті літ,

У відсвітах зіниць.

Містична ніч

Зі свічами платанів.

Пшавела й Чіковані –

З блиском таїни

Та бронзовий

Крилатий Параджанов.

*назва річки (грузинською – Мткварі)

 

*

Звідси, з висоти,

Як на долоні,

Видно

Тепло оповите

В сиві сутінки

Тбілісі.

Нанизала телевежа

На Мтацмінді*,

Наче скибку кавуна

У Піросмані,

Місяць.

*гора з телевежею та оглядовим майданчиком біля Тбілісі; на схилі Мтацмінди – пантеон із похованням видатних грузинів

 

САКАРТВЕЛО

На хрестах закарбована пам´ять.

Забуття затирає учора.

Якщо гори нагадують храми,

То і храми нагадують гори.

Аби жити, зазвичай вмирають.

Звично крона нагадує корінь.

Якщо є на землі

Представництво від раю,

То воно – в Сакартвело, у горах.

 

МОНОЛОГ НІКО ПІРОСМАНІ

Маргарита де Севр із «Бель Вю»*

Чи Марго для Ніко з Алазані.**

Цілий світ промовляє: «Люблю»

У Сігнагі*** чи місті кохання.

Не акторство, а дар таїни,

А святий неминучості фатум.

Марго, серце своє відчини –

Кожна квіточка хоче співати.

 

Залишившись на самотині,

Не тамую жагу в Алазані. ****

Я пишу тебе на полотні

Як незгасне небесне чекання.

Ми, кохана, у різних світах.

Як дарунок прощально-останній –

На плечі твоїм янголоптах

Від Ніко Піросмані.

*Театр, у якому працювала актрисою Маргарита де Севр

**Село, де народився художник Ніко Піросманішвілі (Піросмані)

***Місто, де під час гастролей у Грузії проживала Маргарита де Севр; площу перед готелем Піросмані встелив квітами (начебто привіз кілька возів)

****Річка біля Сігнагі

 

 

В АНАНУРІ*

Для віри й любові

Нема проминання.

Життєві шляхи –

Без ніколи й давно.

Спрадавна

Убивчий рятунок

Кохання,

Подібного кольору

Кров і вино.

*фортеця та храмово-монастирський комплекс

 

*

І Кура, й Арагві –

В світлотіні Джварі*.

Неповторне

Зіткане з повторень.

День

А чи проекція

Зі слів і марень?

Неминуче

Й неможливе поряд.

*храм Хреста (ІІІ ст.)

 

*

Ще в масці християнства

Споконвічний ворог,

Криваво-лиховісний

«Русский мир».

Та «буде суд»* -

І сатану поглинуть гори,

І слід його

Господь зітре.

ПОВІР.

*за Тарасом Шевченком

 

*

Грон горельєфи

На стінах святинь.

Тож розумію,
Чому Він сказав

Світу страждань

І благальних молінь:

«Я – виноградна лоза».

 

ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЗБЕГІ

Тут – літо,

А там, на вершині,-

Зима.

Гергетська обитель

І янголоптахи.

Красуня Казбегі

У вельоні хмар

Й закохані в неї

Монахи.

 

*

Серпневого дощику пісня

Чи шепіт кавказьких небес…

Читаю поему Тбілісі,

Написану в камені й без.

 

Співає немовлене в тиші,

Тремтливо пливуть голоси…

«Тбілісі», -

Шепоче Всевишній

Й освітлює душі усі.

 

А пам’ять - як спільне обійстя,

Йдемо по незгасних слідах…

Тбілісі,

Тбілісі,

Тбілісі –

Тбілісі* -

Тепла вода.

*Первісно назва «Тбілісі» грузинською мовою інтерпретувалася як «тепла вода»

 

*

Їх вірші єднають

Учора й майбутнє.

Поети у слові живуть.

Камарджоба!*

Відчуваючи

Їхню всякчасну присутність,
Не йду до могил

На Мтацмінду* сьогодні.

*Добрий день.

*Гора, на якій поховані видатні грузини (у тому числі – й поети)

 

«ОТ-ТАК», - З РОЗПОВІДІ ГІДА КОБИ

Здавалося:

Якщо іще не вмер,

То мить завершення

Вже скоро.

Але забув

Про це тепер,

Перебуваючи

У горах.

Хоч мрії всі

Провів у вирій,

Надіями збомжів.

Так-от проснувсь -

І не повірив:

Укотре

Знов

Ожив.

 

*

Погляди –

Ранньої осені соло.

Жар ліхтарів –

У фужерах порожніх.

Може, послухаєш

Серця голос?

«Надто вже пізно.

Не варто.

Не можна».

Містика ночі

Старого Тбілісі.

Перші опалі

Послання платанів.

Холоду подих.

Отож пригорнися:

Чи лиш Сіґнаґі –

Місто кохання?

Бродить печаль

У столичному місті,

Де промовляє

І тиша,

І камінь.

Чи то

Сумуємо ми

За Тбілісі,

Чи то

Тбілісі

Сумує за нами…

 

*

Наслухалися – надивились.

У гості завітала втома.

Тінь далини –

Небеснокрила:

Пора вертатися

Додому.

 

 

читати