Завантажити

біду на уламки
І, здавалося, пішли прямо в дамки.

Але ідол ще живе в кожнім серці,
Ще лишилися жалі десь на денці.
Ми здолаємо жалі тільки разом,
Бо набридло нам уже садо-мазо.

Як упав же він в асфальт головою –
«Слава! Слава!» пронеслось над юрбою.
Як упав же він тепер – то навіки!
Вже ніхто його не зве чоловіком.




Брати по долі

Ми з тобою брати. Одне лиш
Розділяє тебе й мене:
Ти при зброї, а я при правді,
Та різниця оця мине.

Бо твоя закінчиться служба,
Ти повернешся в рідний дім
Та дітей твоїх там не буде
І любові не буде в нім.

Бо втечуть, розбіжаться діти
По чужинах – у вільний світ.
У тюрмі не захочуть жити.
Але ти її стільки літ

Розбудовуєш. Це твоїми
І руками, й талантом він
Робить зоною Україну,
І не може ніяк без війн.

Він команду дає: «Не думай!».
Тут ніхто не зарадить нам,
Бо отой, що будує тюрми,
Не збудує ніколи храм.

Ми з тобою брати. І завтра
Я зустріну тебе не тут.
Подивися у очі – правда,
Що у них промінці живуть?

Я не вірю, що ти сьогодні
Будеш бити мене. Присядь.
Ми замерзлі такі й холодні,
Але очі горять. За п’ядь

Перемога уже. Я вірю,
Що потрібна вона й тобі,
Бо і ти не хотів би жити
За решіткою. У юрбі

Онде, бачиш? Отам, де діти.
То мій син. А твоя дочка
Може поруч із ним сидіти
Лиш на волі. Зніми з гачка

Свою душу. Зніми шолома
Тут не хоче ніхто біди.
Без вогню не горить солома.
Хочеш хліба? Візьми води.

Я готовий ділити нині
І з тобою усе, що є.
Вогник волі живе в людині.
Не чіпай його – це моє!

Тут немає злочинця, брате.
Побратими і сестри тут.
Тут серця відкривають навстіж
І надією всі живуть.

Ну а ти?... Ти тепер на службі
Ти не хочеш втрачати благ.
Але, навіть якщо ти вдариш –
Мусиш знати, що я твій брат.




Батькова наука

Син до батька підійшов
І спитав маленький:
«Що таке добро, скажи?»
«Це коли за неньку
Ти готовий сину йти
В бій, на барикади.
Не боїшся ти тоді
Ні смерті, ні влади».
«Ну а влада хто, скажи?» -
Син питає тата.
«Це такі, що лиш себе
Люблять – то є влада».
«Тату, тату, поясни,
Я не розумію:
На Майдан усі ідуть.
Що це за події?»
«Революція іде,
Сину. Це важливо.
Я також туди піду,
Щоби нас не злили.
Щоб відстояти твоє
І своє майбутнє,
Щоб не було серед нас
Крадіїв і трутнів».
«А скажи іще мені…»
«Вибач, синку. Завтра.
Бо мені потрібно йти –
Я стою на варті».
«Я з тобою теж піду».
«Лиш закутай ноги!
Щоб здоровими дійти
Нам до перемоги!».





До надії через тривогу

Інавгурація інквізиції
Уже відбулася. Крик
Попід небо сягнув,
Поза шкірою
Лиш мороз… Але пізно.
Зник
Знак отой, що сіяв над яслами,
Слід отой, що до світла вів.

Вже для кожної шиї зашморг,
Вже для кожного серця спис,
Вже для кожного нігтя голку
Підготовлено. Вже затис
В кулакові кліщі й сокиру
Біля плахи кривавий кат.
Голова – як головка сиру!
Фотографія і – плакат!

Ти стояв на Майдані також?
Революції хочеш теж?
І свобода твоя у грудях
Теж не хоче вже знати меж?
Ти не знаєш із ким зв’язався.
Ти не знаєш, кого дістав!
Ще учора – беззубе бидло,
А сьогодні – граніт і сталь?!

Так не буде! Не має бути!
Скільки помилок не роби,
Та приходить прозріння раптом
І до зброї встають раби.

Стали. Гордо. Обличчя світять.
Монолітно. Немов стіна.
І система катів у розпачі,
Адже крайнього тут нема.
Тут за руки усі тримаються
І співають. І не мовчать!
Та невже до кінця вже котиться
Інквізиції термін-час?

Барикади любов тримають.
Цілий світ узяли в облогу.
Українці ми! – горда нація.
Відродилися. Слава Богу!



грудень 2013

читати