Електронна бібліотека/Проза
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
спускавшийся со второго этажа.
— Рядовой Коханович! — заученно хлопнул Миша.
— Пшел нах отсюда! — сказал сержант и въехал ему в челюсть.
Вещи, которые Миша держал в руках, рассыпались. Хлопнулись из-под локтя на пол братья Стругацкие.
— Мне к командиру первой роты, — просипел Миша из угла.
— Пох мне твои проблемы, — ответил сержант и вышел из казармы.
Миша собрал вещи и осторожно вошел в расположение. Сбоку что-то зашипело. Он обернулся и увидел раскорячившегося на тумбочке дневального с жуткой басмачовской рожей.
— Че хотел, урод? — спросил дневальный.
— Мне к командиру первой роты, — опасливо ответил Миша.
Дневальный отвернулся и, соскучившись лицом, принялся ковыряться в зубе. Миша подумал, что, наверное, можно идти дальше, и уже сделал шаг, как вдруг сзади хлестнуло:
— Стой! Куда прешь, маму твою?..
— Мне к командиру пер…
— Заткнись! — дневальный вытащил штык-нож и шагнул с тумбы к Мише. Миша попятился, но дневальный резко приблизился к нему вплотную и уставил штык-нож ему в подбородок. — Урод, душара, убью нах! — Он прижал Мишу к стене и нажимал на штык-нож все сильнее, так что Миша почувствовал, что вот сейчас из подбородка брызнет кровь. Вещи опять попадали на пол.
— Эй, Эргашев, что там такое? — донеслось из полутемной глубины коридора.
— Да тут какой-то козел выдергивается! — ответил дневальный, чуть ослабляя нажим. — Говорит, я весь первый рота мама сектым!
— Я этого не говорил, — сказал Миша полузадушенно.
— Хлебало приткни, урод, сука!
— Давай его сюда! — донеслось из глубины коридора.
— Есть, товарищ капитан! — ответил дневальный, пряча штык-нож. — Пошел нах, собака! — прошипел он Мише и отступил на шаг.
Миша нагнулся, чтобы собрать вещи, и получил могучий пинок сапогом под зад. Он чуть не влепился лицом в пол, но все же удержался, торопливо собрал вещи и встал. Дневальный уже снова стоял на тумбочке. Миша закусил губу и быстро зашагал по коридору между двумя расположениями, наполненными азиатами всех сортов и видов, туда, где виднелась в луче света, падающем из открытой двери канцелярии, перетянутая портупеей мешковатая фигура командира первой роты, водруженная на кривенькие ножки в щегольских хромачах и увенчанная капитанскими погонами и фуражкой с бархатной офицерской тульей. Миша, как положено, за шесть шагов перешел на строевой, за три шага клацнул каблуками, махнул рукой к пилотке и доложился:
— Товарищ капитан, рядовой Коханович прибыл для дальнейшего прохождения службы!
— Давно пора, — ответил ротный, пропуская Мишу в канцелярию.
За столом сидели два старших лейтенанта — смуглый, узкоглазый татарин и румяная, упитанная рязанская харя. Миша опять махнул рукой к пилотке и замер у двери.
— Кто такой? — строго спросил татарин.
— Рядовой Коханович. Прибыл для дальней…
— Ладно, хватит прикалываться, — сказал татарину ротный, садясь за стол и листая тетрадь в целлофановой обложке. Найдя то, что надо, он ткнул в это место пальцем и поднял глаза: — Ты у нас в пулеметно-гранатометном взводе.
Миша кивнул.
— Вот твой взводный, — ротный дернул головой в сторону татарина, — старший лейтенант Губайдуллин. А это, — он повел глазами в сторону явно скучавшей рязанской хари, — замполит роты старший лейтенант Петраков. Прошу любить и жаловать. Если у тебя возникнут какие-нибудь проблемы… — он замялся. — Ну, там, обижать кто будет или еще чего… Словом, обращайся тогда к любому из нас, понял?
— Так точно, товарищ капитан!
— Отлично, тогда подожди меня в коридоре. Сейчас выйду и представлю тебя роте.
Миша снова отдал честь, прижимая свои пожитки левой рукой к боку, повернулся кругом и вышел. Уже закрывая дверь, он услышал ленивый голос Петракова:
— Нам в роте для полного счастья только жида не хватало.
Кто-то, кажется, Губайдуллин, произнес что-то вроде «мм-да-а», и тогда Петраков добавил:
— Зашуганный он какой-то… Наверное, и недели не пройдет, как вставят ему «фитиль» в жопу по самые гланды…
Миша почувствовал, как у него на глазах выступают слезы. Когда ротный через пять минут поставил его перед строем и призывал солдат подружиться с новеньким, не обижать его и всячески помогать в овладении воинскими премудростями, Миша пробежался взглядом по лицам первой шеренги и тогда действительно почувствовал запах жареного.
ГЛАВА 2
В «Стреле» показывали «Папаш». С ума сойти, какие штуки откалывали Депардье с Ришаром, какой маразм несли и какие у них при всем этом были рожи! Миша посмеялся от души. Азиаты сидели рядом с ним. Узбеки, равно широко открыв глаза и рты, молчали и только во время самых удачных моментов коротко матерились по-русски. Варикоцеле же безнадежно заснул в первые пятнадцать минут сеанса и сейчас противно похрапывал и пускал слюни, скукожившись на жестком, неудобном сиденье.
На них даже нельзя сердиться или обижаться. Они как дети. Со стороны кажется, что они быстро забывают причиненное тобой зло и не заводят на тебя зуб, что они совершенно искренне пресмыкаются перед тобой, улыбаются тебе и охотно выполняют твои приказания. Со стороны кажется так. Но не
Останні події
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків