Завантажити

спектаклів нижнєгородській публіці. Який пишний, святочний дарунок!

Лазаревський, між іншим, пише, що він дістав на моє імя 175 карбованців через Льва Жемчужнікова з умовою не виявляти мені імени. Жертва таємна, великодушна! Чим же я віддячуся вам, добрі, великодушні земляки мої, за цю щиру жертву? Вільною, щирою піснею, піснею вдячности й молитви!

Ще сьогодні захожуюсь коло "Сатрапа й Дервіша" і, як Бог поможе скінчити успішно, то присвячу його чесним, щедрим і благородним землякам своїм. Мені хочеться написати "Сатрапа" в формі епопеї. Ця форма для мене зовсім нова. Не знаю, як я з нею справлюсь.

14 [грудня]. Увечері пішов до старого Улибишева з спасенною метою послухати музики. Старий занедужав і не приймав гостей. Вертаючись додому, я здибав на вулиці недавню іменинницю, і вона, не зовсім проти [мого] бажання, затягнула мене на маскарад. Явище рідке й ориґінальне для Нижнього. Це — в усіх подробицях танц-клас Марцинкевича в Петербурзі. Невелика різниця у вбраннях: там пяні черкеси закінчують спектакль, а тут — просто офіцери за підмогою приїжжих дідичів-французів. Одним словом — блискучий маскарад!

15 [грудня]. Через В. І. Даля одержав листа від Федора Лазаревського. Він пише, що незабаром поїде кудись через Нижній і просить мене не їздити до Балахни. Не поїду, цур їй!

16 [грудня]. Увечері пішов я до В. І. Даля засвідчити йому глибоку повагу від Ф. Лазаревського. Після привітання та переказу найглибшої поваги, одна з дочок його сіла за фортепіяно й заходилася частувати мене українськими піснями. Я, звичайно, був захоплений не її поганим співом, а наївною чемністю. Помітивши, що вона досить сміливо орудує інструментом, я попросив її заграти щонебудь із Шопена. Але через те, що мого улюбленця тут не було, вона замінила його увертюрою з "Гуґенотів" Меєрбера. І на моє велике здивування виконала цей ґеніяльний твір краще, ніж я сподівався. Скромна артистка пішла собі до внутрішніх апартаментів, а ми з В[олодимиром] І[вановичем] в розмові якось ненароком торкнулися псалмів Давидових і взагалі Біблії. Помітивши, що я не байдужий до біблійної поезії, В. І. запитав мене, чи я читав Апокаліпсіс. Я сказав, що читав, та на жаль, нічого не зрозумів. Він заходився пояснити зміст і поезію ... і наприкінці запропонував мені прочитати його власний переклад Апокаліпсісу з поясненнями і просив, як прочитаю, висловити свою думку. Це останнє мені дуже не до вподоби: без цієї умови можна було б, і не прочитавши, подякувати йому за ласкавість, а тепер конче треба читати. Побачимо, що це за звір у перекладі.

17 [грудня]. Дістав листа від П. Куліша. Він одмовляється від побачення зо мною тут не тому, щоб йому бракувало часу та бажання, а щоб уникнути поголосок, які можуть загаяти мій поворот до столиці. Я з ним майже згоден. Від часопису, про який я йому писав, він начисто відмовився. Лагодить матеріяли до третього тому "Записокъ о Южной Руси" і щось почав писати поважне, але що саме — не каже.

Увечері був на бенефісі пана Клімовського. І, хоч виконання було добре, все ж "Дообденный сонъ" Островського мені не сподобався. Повторення, ще й до того мляве. Все інше йшло абияк, крім проспіваного бенефіціянтом у перерві та ще й ним самим складеного попурі.

18 [грудня].

Читалъ и сердцемъ сокрушился,

Зачмъ читать учился.

Читаючи ориґінал, себто словянський переклад Апокаліпсісу, я прихожу до думки, що апостол писав це обявлення для своїх неофітів відомими їм алєґоріями, щоб заховати справжній сенс проповіді від своїх приставів. А може й з метою більш матеріяльною: щоб вони (пристави) ... та швидше звільнили його з вязниці. Останнє припущення видається мені правдоподібне.

З якою ж метою така розумна людина, як В[олодимир] І[ванович], перекладала й поясняла цю алєґоричну ...? Не розумію. І з яким наміром він запропонував мені прочитати свій убогий твір? Чи не думає він одкрити в Нижньому катедру теолоґії і зробити мене своїм неофітом? Навряд. Яку ж думку я йому висловлю про його препоганий твір? Доводиться брехати, і задля чого? Просто так, з чемности. Яка фальшива чемність!

Не знаю справжньої причини, а певне вона є: Володимир Іванович не користується тут доброю славою, а чому — так і не знаю. Про нього якийсь тутешній дотепа навіть і епіґраму встругнув. Ось вона:

У насъ были три артиста.

Двухъ не стало, это жаль.

Но пока здсь будетъ Даль,

Все какъ будто бы нечисто!

19 [грудня]. Mo[nsieur] Брон (учитель французької мови в ґімназії) розповів мені сьогодні про жахливу подію, що сталася недавно в Москві. Траґедія такого змісту:

Моторний молодий ґвардієць привіз до Москви залізницею дівчину, прекрасну, як янгол. Привіз її до якогось не зовсім публічного трахтиру. Погуляв з нею декілька днів, як то кажуть, "на славу" і зник, зоставивши її розплачуватися з трахтирником, а в неї ні грошей, ні пашпорту. Вона втікла з дому із своїм коханцем, щоб у Москві повінчатися — та й кінці в воду. Трахтирник глянув на красуню і, як людина бувала, імкнув, у чому справа, підіслав до неї зводню.

читати