Завантажити

Сніг зігріється у руці.

В країни закінчуються бійці.

Але не закінчується повітря.

І ця западина світла - гостріше ножа,

Але ще непомітна межа,

і смерть ще непомітна.

Просто такі темрява і зима.

Ті, кого ти любиш, знають - усе недарма.

І в смутку їхньому є присмак ожини.

Тому що в слові "смерть" і в слові "любов"

немає спільних звуків, і нам обом

далі з цим жити.

Нам потім розкажуть про сніг.

Розкажуть про всіх юних, усіх ясних,

тих, що встояли між мішанини.

Їх навіть не називали на імена.

Але в них була ця країна, й вона одна

була між ними.

Просто тепер такі холоди.

І той, хто дочитав сюди,

спиниться серед рядка і затихне:

віршІ, наче душі - в них не вірять ті,

хто нічого не втрачав у цьому житті,

хто думає, ніби час - це щось застигле.

Нам із тобою потім скажуть усе.

Але є повітря. І воно всіх нас несе.

І не бійся слухати слова, що ранять.

Це наш час. Це наша перша зима.

Країна нічого не вдіє сама.

І пам´ять кожного з нас - більше, ніж пам´ять.

Хто зможе зігріти ці сніги?

Зима - це відчуття ваги

і відчуття невагомості серед снігу.

Відчуття часу, який перестав бути чужим.

Відчуття вІршів, відчуття ожин,

відчуття твого сміху.

І не закінчується світло згори.

І люди освідчуються, мов приносять дари

тому, хто знає ціну любові.

Країна глибока, ніби плесо ріки.

І дерева стоять, як жінки -

щедрі і гонорові.

читати