Електронна бібліотека/Поезія

Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі...

Завантажити

+ + +

Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі
нічого не світить, скільки не стій на розі.
Де вони, ті рішучі і ті охочі –
чоловіки, що приходили в радості і тривозі.

На Різдво, Магдалино, ніхто не хоче любові,
на Різдво всі хочуть радості і надії.
А любов – це найпечальніше, що є в нашій мові,
найненадійніше, що можна винести в ці завії.

Ходи, жінко, ходи, збувай свою ніжність,
торгуй нею, як мідіями на причалі.
Чоловіків ламає страх, ламає і нищить.
Таких, як ти, печальних, вони ще не зустрічали.

Хворі їхні серця, розм’яклі нерви,
вони й життя живуть, аби долати свої перепони.
А таких, як ми з тобою, не пускають навіть до церкви.
Бо за такими, як ми, в церквах мироточать ікони.

Кому сьогодні є діло до твоєї роботи?
Ніч лише починається. Спробуй її переплисти.
До церков на Різдво приходять громадяни та патріоти.
А на вокзалах сплять алкоголіки та атеїсти.

Я можу дати тобі трішки перепочинку.
Просто поспи, без виснаження та отрути.
Хочеш, розповім тобі про одну жінку,
яка зараз теж, мабуть, не може заснути?

В тебе пальці такі темні, такі холодні,
ніби ти рибу в нічному потоці ловила.
А ось у неї навіть узимку теплі долоні,
і шкіра навіть вночі прозора й світла.

Ось тому й ніч стоїть над ріками і лісами.
І все, чого хочеш – трішки спокою, трішки тиші.
Їй теж зазвичай важко з її голосами.
Але нині Різдво.
Вона вірить.
Їй простіше.

Сніг народжується угорі.
Замітає вікна й ліхтарі,
замітає вулиці і двори.
Лише не говори,
не говори.
Розкажеш про себе потім.
Удень.
Зима торкається твоїх легень.
Ніч наполохана, як вівця.
Б’ються серця.
Б’ються серця.