Електронна бібліотека/Поезія

+ + +

Можна я ще скажу?

Доволі дивно робити вигляд,

що саме нас оминув цей спалах,

удар риб’ячим тілом об річкову поверхню,

думати, що нас не торкнулася паніка

травневої зелені, вихопленої з ночі

лисячим рухом прожектора.

Досі ми думали так:

не змінилось нічого,

не змінилося жодне з імен,

що пояснюють світ, що заповнюють його

телефонні книги

своєю присутністю.

А нині посеред вулиці

вимовляєш слово «любов» –

і обертаються всі,

ніби звертаєшся саме до них,

ніби саме вони несуть на собі

цю тернову корону

закоханих.

Може, саме тепер і варто сказати –

змінився контур звучання,

як річище по довгій

роботі важкого потоку.

Мова, як інше ім’я любові.

Мова, як доказ існування нашого потойбіччя –

не відступає від тебе, наче вівчарка, що саме тебе

обрала в ранковому натовпі і тепер

віддано стереже твою люту самотність.

Буде глибшою, аніж пам’ять,

буде тривалішою за видих,

і коли я відійду, то почую тебе і з того боку мовчанки.

Тому що не вигадано нічого простішого

за співання.

Нічого печальнішого, нічого чеснішого.

І тиші немає –

є лише наш страх заговорити.

І смерті немає –

є лише наш нерозбірливий почерк.

Останні події

30.05.2025|18:48

27.05.2025|18:32

26.05.2025|10:38

24.05.2025|13:24

24.05.2025|13:19

24.05.2025|13:15

23.05.2025|09:25

20.05.2025|11:40

16.05.2025|15:50

15.05.2025|10:47