Електронна бібліотека/Поезія

+ + +

Можна я ще скажу?

Доволі дивно робити вигляд,

що саме нас оминув цей спалах,

удар риб’ячим тілом об річкову поверхню,

думати, що нас не торкнулася паніка

травневої зелені, вихопленої з ночі

лисячим рухом прожектора.

Досі ми думали так:

не змінилось нічого,

не змінилося жодне з імен,

що пояснюють світ, що заповнюють його

телефонні книги

своєю присутністю.

А нині посеред вулиці

вимовляєш слово «любов» –

і обертаються всі,

ніби звертаєшся саме до них,

ніби саме вони несуть на собі

цю тернову корону

закоханих.

Може, саме тепер і варто сказати –

змінився контур звучання,

як річище по довгій

роботі важкого потоку.

Мова, як інше ім’я любові.

Мова, як доказ існування нашого потойбіччя –

не відступає від тебе, наче вівчарка, що саме тебе

обрала в ранковому натовпі і тепер

віддано стереже твою люту самотність.

Буде глибшою, аніж пам’ять,

буде тривалішою за видих,

і коли я відійду, то почую тебе і з того боку мовчанки.

Тому що не вигадано нічого простішого

за співання.

Нічого печальнішого, нічого чеснішого.

І тиші немає –

є лише наш страх заговорити.

І смерті немає –

є лише наш нерозбірливий почерк.

Останні події

28.01.2026|09:39

25.01.2026|08:12

24.01.2026|08:44

23.01.2026|18:01

23.01.2026|07:07

22.01.2026|07:19

21.01.2026|08:09

20.01.2026|11:32

20.01.2026|10:30

20.01.2026|10:23