Завантажити

Триптих.

І. Минуле.

Я зайшов до приміщення.

- Добрий день! - почулося із середини.

- Добрий день, – відповів я.

- Будете відновлювати здоров’я?

- Ні, просто гроші немає куди діти, - буркнув я.

- Не в настрої, - констатував масажист, - лягайте на спину.

Він підійшов смуглявий, як і всі тунісці, красивий, з чорними очима. Його пальці сковзнули по тілу.

- Куди бажаєте: в минуле, майбутнє? А може залишимося в сьогодні?

- Однаково, - відповів я. Бажання розмовляти не було.

- Добре, тоді я сам, - сказав масажист. 

Його руки зашелестіли, заходилися по моєму тілу. Я відчув пряний запах якоїсь рослини. «Це – жасминова олія», - почулося віддалено. Я починав поступово відпливати кудись вгору і вбік, полишаючи тіло його рукам, а сам, поринаючи у космос, шукаючи... Я був одночасно тут і не тут.

Ось, я - маленький хлопчик, а переді мною велика гора, і я з останніх сил намагаюся піднятися. Але пісок сипучий, і я скочуюсь вниз, і немає за що вхопитися, і, здається, все – безнадія, та в останню мить – рука, і мене витягують, і я на поверхні, і плачу від страху, що натерпівся і від щастя, що все закінчилося.

Ось, я - юнак, і серце шалено колотає, бо зараз відбудеться найголовніше, і я поцілую її вперше у своєму житті, невміло, по-дитячому, але поцілую, і всередині все грає , і руки зрадливо дрижать. А я хочу показати, який я досвідчений, і знаю я все, і вмію я все, і нарешті, її губи солодкі, ні не солодкі, солоні, ні не солоні. А які ж вони? Довірливі - бо я теж у неї перший її поцілунок.

Ось, я вже старший, і руки принизливо тремтять, і хтось мені виговорює, а в роті помиї, і думка, настирлива думка, що завтра все скінчиться, і зараз все одно, що мені говорять , бо лишилася тільки ніч - остання ніч, і я вже знаю, як і коли це відбудеться. Тільки не знаю, що буде потім, і не можу знати.

Ось, я ще старший, і впевненість у вчинках, відчуття переконаності і пихи, і самозакоханість. Але все рівно хочеться підійти до дівчини і попросити: «Почитайте мені вголос…». Хочеться солоного присмаку першого поцілунку, але першого вже не буде. Будуть, які завгодно, але першого – не буде.

Ось, я на вулиці – самотній. Іде сніг, мокрий сніг, і немає куди йти, і я - у розпачі, а навколо люди - чужі люди, і що я їм. Та є одна людина, кому я потрібний. Я знаю – це випробування: і для неї, і для мене. І треба час, щоб піднятися, і я це зроблю.

Ось, як тоді, в дитинстві, по піску вгору, а пісок сиплеться і тягне донизу, але є ще сили і є впевненість, що завтра буде краще…

Ось…

І тут голос:

- Все закінчили.

- Я заснув?

- Ні.

- Тоді, що це було?

- Масаж. Приходьте, завтра.

ІІ. Майбутнє.

Я зайшов до приміщення.

- Добрий день.

- Добрий день, - відповів тунісець.

- Я вчора.., - почав я.

- Я пам’ятаю, - перебив він.

- Хотілося б сьогодні.., - знову спробував я виказати своє бажання.

- Побачимо, - обірвав він, - лягайте на спину.

Його руки раптом перетворилися на вулкан, що хвиля за хвилею накочує пекучу, розпечену лаву. Моє тіло знову перестало існувати, воно стало частиною вируючого, вогненного дива. Раптовий різкий запах пронизав мене наскрізь. «Це – жасминова олія», - почулося здалеку. «Дивно, - встиг подумати я, - вчора вона мала інший ефект». Це було останнє, про що я подумав. Далі…

Далі була залита сонцем галявина, тихо, неспекотно, і жінка на ній молода, вродлива – щось говорить до мене, а я радію, мов дитина, і запах полуденного лісу, і відчуття поцілунку такого, як тоді, в юності. І щастя, і ще щось таке, про що словами важко сказати.

Далі був важкий прорив, на межі, по самому краю, над прірвою. І шансів зірватися було більше, ніж залишитися, але я вистояв, витримав баланс між двома силами і зберігся. А могло статися інакше, та поруч була ти – і це допомогло.

Далі була слава і багато слів, і визнання, і всі тислися в друзі, і важливо було не спокуситися, а прийняти це, як данину, яку ти заслужив багатьма роками праці і віри в справжні, не надумані кимось ідеали.

Далі був день схожий на ніч – чорний-чорний і холодний, і я, немов у клітці. Як я потрапив туди? Як вибратися? І розпач, і злість на себе, бо навіщо цей життєвий досвід, щоб потім ось так, по-хлоп’ячому. Але в останній момент - простягнута рука, я оперся за неї. Це була ти.

Далі було багато різного: і радісні, яскраві, схожі на вічне свято дні, і томливі, сповнені нерішучості, і брунатно-чорні, просякнуті пересторогою. Було всякого - і райдуга засліплювала очі, і старенька в білому з косою здаля кивала, але не кликала, слава Господу. Було всякого, та поруч була ти, і це - було головним, а все інше відходило, відлітало, зникало.

Далі…

- Все на сьогодні, - почувся голос.

- Де я? – запитав я.

- На землі, - сміючись, відповів тунісець.

- Що це було?

- Масаж. Приходьте завтра.

ІІІ. Сьогодні.

Я зайшов до приміщення.

- Добрий день.

- Добрий день, - почулося із середини.

- Сьогодні останній сеанс, - сказав я, щоби взагалі щось сказати.

- Все завжди має свій початок і свій кінець, - філософськи відповів тунісець.

- Не хочеться закінчувати, мені так цікаво, що все-таки зі мною відбувається? - запитав я.

- Для людини це буває тільки раз в житті, і то, не для кожної, - його чорні очі дивно заблищали, - сьогодні останній сеанс, лягайте на спину.

Його руки кинули мене під водоспад. Шалений, холодний потік води охопив моє тіло. Я відчув, як мою шкіру пронизують тисячі маленьких поточків, але води не було, були тільки його руки, що творили ілюзію тропічного дощу. Я закружляв у круговерті. Тіло відділялося, пливло окремо від мене. Навколо піднімалася легка пара. «Це – жасминова олія», - забриніло в голові. «Яка ж вона насправді, ця жасминова олія», - подумав я.

Я відчув себе в самісінькому центрі, куди сходяться всі лінії, бо що таке сьогодні, як не зустріч майбутнього і минулого – точка дотику двох вимірів. Як зупинити сьогодні, бо те, що було хвилину, секунду тому в майбутньому, за мить стає минулим? Як продовжити існування сьогоднішнього? Як зупинити час?

І тут я відчув, що час зупинився – ні на мить, ні на годину – на стільки , на скільки схочу, і я можу, в це – сьогодні, вкласти все, що я не доробив раніше, в минулому, наздогнати, виправити. Я можу змінити майбутнє. У мене на це є час, зупинений час - сьогодні, дароване Небом.

Я відчув себе господарем своєї долі. Я вже збирався дещо змінити в ній, та приголомшлива думка зупинила мене. А як же ти? Якщо я зараз поміняю своє минуле, підкорегую своє майбутнє, чи залишишся в моєму житті ти? Ні, надто велика ціна за роботу над помилками.

І я відмовився – просто насолодився дарованим мені: побувати в зупиненому часі – відчути справжнє сьогодні…

- Сеанс закінчено, - почув я голос.

- Сьогодні швидше?

- Ні, як завжди – 25 хвилин. Не будете жалкувати за втраченою можливістю? – в свою чергу запитав масажист.

- Ні, не буду, - відповів я.

- Я так і подумав, коли вперше побачив вас удвох. Тоді на все добре.

- На все добре.

Я подивився на нього: невисокого зросту, смуглявий, як і всі тунісці, з красивими чорними очима.

…Раптом, якась сила підняла мене, я відчув дивовижну легкість. «Це – жасминова олія», - почув я…

читати