Завантажити

Згадав дитинство, коли ми - «босота»,

До пасіки навідались гуртом

І пригощав нас дядько медом в сотах,

А ми «гигикали» від щастя повним ротом

Закушуючи свіжим огірком.

А за садком цвіло гречане поле

І, наче вулик, бджолами гуло…

(Де вештався ти сорок літ, соколе???)

Здається мить минула…Доле, доле…

Де те дитинство?! Де ті бджоли?! Де село?!

Я в сотий раз кажу собі: «Віднині

Почну нове життя!»… Та все одно

За звичкою вклоняюся рутині,

В грязюці борсаюся, як сусідські свині

І бісер засіваю у багно.

А замість «медовухи» – терпке зілля,

«Шмурдяк» і каламуть – дурман-трава

І кожен день новий – нове весілля,

І душі, задурманені похміллям…

А, так потрібна світла голова!..

Щоби себе спитати: де ти, хто ти?

Хоч раз вернутись до того села

І, плюнувши на суєтні турботи,

Із висоти бджолиного польоту

Побачити як гречка зацвіла.

читати