Завантажити

Байдужий до подій диспетчер – Осінь,

Дає «добро» на зліт…

Останній клин

Злітає в небо…

Тільки я, ще й досі,

Стою біля дороги…

Я – полин.

Всім полинам – гірка одвічна доля:

Стояти з краю

примарних доріг,

Які ведуть до

примарної волі

Усіх, хто мав її,

та не беріг.

Мабуть такі закони у дороги…

Такий життя

неписаний устав,

Щоб той, хто стомиться

об неї «бити ноги»,

Звернувши з шляху,

полином ставав…

Щоб хтось, із безтурботних подорожніх,

Отримавши усе,

чого хотів,

Посеред днів своїх,

солодко – не тривожних,

Згадав про смак

гіркий чужих життів.

читати