Завантажити

чужинським ідолам
спустошує сиву Кульбабію
з гербом моїм жовтим і крилами

мій погляд — тепер лише клаптик
розлитий піснями і танцями
жовтіючий попіл романтики
на церквах кульбабами баниться

дороги мої тополині
забуті і пилом притрушені
і сам я самотньо десь тлію
похований
під дикою грушею

Я ТОСТУЮ

Давайте вип'єм за Рудого
Та дивна панна скоро стане пані...
Давайте вип'ємо за роги
І за кохання що було останнє
Давайте вип'ємо за роги для Рудого:
Останні краплі
... двісті грамів —
мого кохання...
Вип'ємо братове!

* * *

Зайди у мушлю соняшних русалій
Срібляна одаліско моря пишна
Як в сніжність поля входять коні й сані
Зайди як в замок ранку входить тиша

А замку водорощів хіть прозора
Гойда акваріум кімнат черлений
У хвилях губ коралів інфузорій
Й крізь скло віконне входять жовті леви -

Гривасті кошенята з підвіконня
Сковзають повагом в промінні хтивім
Й загрузли десь вже по коліна коні
Тебе везучи одаліско з піни
В зимових витинанках поля
шиби
акваріума:
замку мушлі рибнім
Де час в русаліях напевно схибив
Зайди у сонці одаліско срібна!

ЕЛЕГІЯ КОХАННЯ

І
в
не-бо
Я
Щ
І
Р
К
А
весни
в
п
о
в
з
л
а
.
.
.



* * *

Ангели стомлені снять
крила вмостивши у голови
голубом
небо спочило
в оці долоні...
знаєш згубленим каменем
стрінемось ще
блюзою
стріх
посивілих
місяць де не залишив музика
той подорожній...
і лишень
оркестри його срібноокий
перстень
зронить
на ірій рій
ранку
твоєї
корони

в оці долоні
ангели стомлені снять
крила вмостивши у голови


* * *

Весна починається з горища
Де протяг свище паротягом
І голуби туркочуть тишу
Солодкочолої безтями

І де останній Хо на світі
Із павутини ліпить вірші
А небесіння сині квіти
Лягають пилом в юну вічність

Весна починається з горища —
І падає першовеснь-промінь
На павутиння квітів й віршів
Через різьбляні сни віконниць


* * *

Маленька Весно
подаруй мені
ДЕРЕВО
я на нього
по-вісю
вісь
моєї землі
а поруч
поставлю
акваріум неба
із відбитками
рибок
ранішніх
снів
і коли
ти розпустиш коси-
космос —
хай поглине цей всесвіт
мене
щоб світились лускою сонця
очі
осі
наших
вічнозелених
земель


* * *

Ти стоїш і тримаєш
у руці пролісок
І не пізнаєш мене.
(Із неопублікованих снів)

Я взагалі змінився:
осінь розміняв на дріб'язок
зиму позичив сусіді
а на вулиці знайшов березень
у фетровім капелюшку
у капцях на босу ногу
він йшов
просто неба й міста
народжений всерйоз і надовго
провісник
нового літа
такий собі синонім "Я"
і ми пішли вдвох
множачи калюжі на ноги
тротуари на зупинки трамваїв
зустрічати квітень
але я взагалі змінився —
і повісили мене на паркані
бурульчастим гаслом
плакати строкатим плакатом
ЗАКОЛОТНИКИ-КОТИКИ
місто захопила ВЕСНА
та дув вітер і зірвав
мене паперовим змієм
несучи навздогін небу
але я взагалі змінився
і тому проріс проліском
таким собі синонімом березня
дивитись на світ очима
зірваної... Поезії


* * *

Психосу атом-самота:
Я закорковуюсь
у панцир черепахи
і занурююся
в мул
голови
БО
дійсно
Моя голова —
щось середнє
між
болотом і озером
І
русочубі хлопчаки
виловлюють з неї
в'юнів
липневої психоделії


* * *

Днем каламутила засмучена весна
Плескалась тонучи в долонях
Зростала й танула веселкою писань
Як відгомін забутої ікони

І проростала в міста храмових свічах
Широкоштанних збуджених каштанів
Гула у дзвонах ранкочолих свят
щоб час
Дзеркалити стуманеним кришталем


* * *

Сліпим дівчаткам
сняться поцілунки
Що так
весняно п'яно лунко
Ранкове сонце
дарувало травам...

Сліпим дівчаткам
сняться також руки
Що так
закохано їх огортають...

Сліпим дівчаткам
сниться просто травень

Такий
до болю
знаєте
уявний...

* * *

Панна самотність
з темним волоссям
сонця
промінням синім
очі
вбирає
й гасить у тіні
що бубонять по стінах

* * *

Я — голос Туману
Я — поле зі свічею
сновида на дроті
в степу при дорозі

блукаю відлунням
пірнаю у гомін
й лечу безголоссям
безсоння нічного

Я — голос Туману
закрап мене ранок
збуди свого сина
в полоні безсилля

збуди мене ранок!
зі свічкою в полі
Я — голос Туману
безсоння нічного


* * *

Маленька дівчинко ти певно

читати