Завантажити

їх, запанувати, не допустити нікого, навіть імператора.
Якийсь розумний чоловік вигадав колись ставити на вершинах гір кам'яні неприступні замки. Замки видавалися юному Генріху островами порятунку в морі людської зажерливості, невизначеності й ненадійності.
У найпеприступніших, але й наймальовничіших горах Саксонії він ставить замок свого серця, найулюбленішу свою кріпость Гарцбург, виростають замки Вігунсштейн, Мозбург, Засенштейн, Шпатенберг, Гайменбург, Азенберг. Саксонські барони сполошилися. На раді у Вормслебені маркграф Оттон Нордгеймський сказав про Генріха: “Він набудував силу неприступних кріпостей у наших місцях, укріплених самою природою, і розташував у них великі гарнізони своїх слуг, озброєних до зубів. І ці кріпості слугуватимуть не проти невірних слов'ян, які спустошують наші прикордонні землі, а проти нас, що ви всі незабаром відчуєте на собі. Майно наше викрадається й тягнеться в кріпості, з вашими доньками й жонами королівські міністеріали-фамулюси нав'язують злочинні стосунки. Вони примушують служити собі ваших рабів і вашу робочу скотину, а вас самих — носити на своїх благородних плечах усілякі тягарі. Та коли я подумаю, що ще жде нас попереду, то все перелічене видається дрібницею! Адже він має намір позбавити нас не частки, а всього нашого майна і роздати його своїм зайдам, а нас, вільних людей, примусити служити рабами у них”. Ця промова записана в історії клірика Бруно. А в анналах монаха Герсфельдського монастиря Ламберта так само читаємо: “Між тим розміщені в кріпостях королівські слуги валили на люд нестерпний тягар. Вони серед білого дня викрадали все, що знаходили на полях і в оселях, вимагали незвичайних і тяжких платежів і внесків за користування полями й лісами, часто під приводом несплати десятини вони заганяли цілі табуни. Коли хто обурювався на таке зло і насмілювався полегшити біль душі скаргою, його кидали в ув'язнення як злочинця проти короля і він не міг вибратися з тюрми, допоки пе викуповував свого життя ціною всього свого майна”.
На всі скарги Генріх відповідав, що він чинить згідно з законом за несплату десятини. І жартував при тому, що не можна до кінця знати свою землю, не побувавши в її в'язницях
Саксонці скаржилися: “Нас змушують платити за воду, яку ми п'ємо, за дрова, які ми збираємо в наших:
лісах”. Давніше вони не платили. Вважали своїм, даним від бога. Де взявся король, заявив: це моє! Якийсь поземельний королівський податок. Поки імператорами були представники Саксонської династії, вони обминали Саксонію, тепер Генріх добрався й до неї. Переніс столицю в Гослар, будував бурги, ображав баронів і графів, образи намножувалися, клірик Бруно в своїх записках скаржиться, що неспроможний і перелічити всіх образ, бо “не вистачило б ні пам'яті, ні знарядь для писання”.
Насправді все було значно простіше. Вистачало пальців на руках, аби перелічити. Єпископ Гальберштадський Бурхард скаржився, що Генріх відняв у знатного на ймення Бодо майно, яке належало Гальберштадській церкві.
Пфальцграф Фрідріх скаржився, що за велінням короля у нього відібрано бенефіцій, який він одержав од Герсфельдського абатства.
Маркграф Деді говорив про незаконну конфіскату в нього королем спадкових володінь.
Граф Геріман розповів, що король захопив належний йому за правом спадку укріплений город Люнебург.
Оттон Нордгеймський скаржився, що король відняв у нього, ні в чому неповинного, герцогство Баварське. А насправді?
Баварію Генріх відняв у Оттона за державну зраду. За цю ж провину віднято землі в Деді й маркграфа Тюрінгського, які підняли заколот проти Генріха. Люнебург приєднано як належність корони з міркувань державної цілісності й безпеки.
Перший заколот Оттона Нордгеймського Генріх подавив досить легко: забрав у Оттона Баварію і частину майна, а його союзник саксонський герцог Магнус Білєлунг був позбавлений прав герцогства і ув'язнений. Тоді проти Генріха об'єдналася вся саксонська знать. Єпископи Гальберштадський і Гільдесгеймський, саксонський герцог Герріман, граф Генріх, архієпископи Магдебурзький, Мінденський, Падерборнський, маркграф Уто, маркграф Екберт. Простий люд, вільності якого було загрожувано щодень, теж приєднався до знаті. З тих відлеглих часів збереглася написана латиною “Пісня про Саксонське повстання”:
По всій землі розсилають вершників з оголеними мечами
Збирати на війну весь народ
Для захисту себе і свого майна.
Селяни переробляють знаряддя землеробства на зброю.
Вони виковують двосічні мечі
З твердих кирок і лопат.
З кіс наточують вістря для списів.
Одні ладнають легкі панцирі для лівої руки,
Другі вкривають металом шоломи для вершників,
Треті готують для бою дубці,
Роблячи важчими їхні кінці свинцем і залізом.
Тисячі хліборобів озброюються для війни,
мовби справжнє військо.
Запущено поля, покинуто все,
кожен спішить на війну, дбає про зброю. Зібралося сила люду —

читати