
Електронна бібліотека/Проза
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
безпеку.
А ти роби задумане!
Простий люд байдужий до влади. Вона йому ні до чого. Він би й державної єдності та незалежності не мав, аби не князь. Тож хай буде вдячний князеві. Не князь дякуватиме комусь там за напитки та наїдки, а люди хай дякують князеві. Повчати їх про це денно і нощно.
Роби задумане!
Чим більша земля, тим більше в ній безладу, колотнечі й безвідповідальності. Ліквідувати їх може тільки сильний чоловік, який не знає страху ні перед ким і не потребує підказок. Священики хай намовляють товпу, а князь знає все сам.
Роби задумане!
Кожна земля дозволяє собі якісь надмірності: то попів, то воїв, то священних тварин, то купців, то підлабузників. Хто не хоче працювати вдень і вночі, повинен стати або ж проповідником, або ж лакизою. Лакиза — це щось середнє між людиною, яка дещо знає, і дурнем. Князь повинен усе життя крутитися поміж отакими лизогубами й лизозадами, яко ото їдуть слідом за ним, і поміж людьми, що вміють щось робити і роблять мовчки й терпляче. Повинен пройти поміж них обережно й гордо, нікого не підтримуючи, нікому не помагаючи. Якщо поможеш комусь, то один буде вдячний, а сто невдоволених. Якщо ж заподієш одному зло, то певдоволений буде тільки один, а сто радітиме, бо в кожного неодмінно знайдеться сотня ворогів.
Роби задумане!
Діла твої повинні бути огромні навіть тоді, якщо злочини будуть огромні. В історії кожної землі є достатня кількість сторінок ганебних і жорстоких. Окрім землі твоєї. Якщо й була колись у нас ганьба або жорстокість, то слід пустити її в непам'ять. А хто запрагне згадувати — відбити охоту.
Роби задумане!
1966 РІК
ПЕРЕД ВАКАЦІЯМИ. ЗАХІДНА НІМЕЧЧИНА
Будемо змушені — і то за абсолютно одностайною згодою — зняти вбрання з Мовчанки...
П. Пікассо
Третього секретаря посольства звали Валерій. Був москвич, належав до тої епохи, коли не називано дітей ні Петрами, ні Василями, ні, звичайно ж, Іванами. Мав відповідну зовнішність: русяве, на проділ зачесане волосся, нахабнувато-наївні очі, нейлоновий костюм, модні черевики — хлопець, яких мільйони. Але володів трохи незвичним для юнака обдарованням: залізною витримкою, уважливістю до співрозмовника, неквапливістю в прийнятті рішень, точним мисленням. Так наче мав не двадцять із чимось років, а з п'ятдесят, прожив довге й напружене життя і навчився всього потрібного людині поміж чужинців.
“Третій секретар посольства” для вуха невтаємниченого звучало досить гучно й високомовне, однак Валерій відразу поклав край Борисовій наївності.
— Товаришу професор, не тіште себе надією, що до вас приставлено аж он якого посольського чина! Третій секретар — це не перший, і навіть не другий...
— Але ж, — Борис Отава справді трохи розгубився, в цих питаннях він відзначався неабиякою наївністю, — я вважав, що...
— Абсолютно вас розумію! Всі, хто їде в справах сюди, вважають, що клопотатися ними буде неодмінно сам посол. Зрозумійте ж, професоре: посольство має своїх справ — по самісіньку зав'язку, висловлюючись недипломатично...
— Розумію. Але моя справа... йдеться про цінності незвиклі... державні... історичні...
— Все зробимо... Єдине, що я вас прошу: дотримуйтесь спокою. Мобілізуйте все своє почуття гумору...
— Почуття гумору? — Борис засміявся. — Здається, я втрачаю це почуття. Бо яке справді відношення до моєї справи може мати почуття гумору, яким, хвала богові, мене, здається,' не обділено.
— Еге, — потер долоні Валерій, — ви ще не знаєте, з якими типами доведеться мати справу... Тут вже якщо чоловік одержує від держави марки, то він їх відпрацьовує повністю! Ви в цьому переконаєтесь.
— Я повинен попасти в Марбург, — сказав Отава.
— Ми там будемо, повірте мені, — запевнив його Валерій,— але озбройтеся витримкою... їзди до Марбурга — всього лиш кілька годин, головне — проскочити тут...
Потрібного їм чиновника Валерій знайшов досить швидко і вмовився з ним про зустріч ще того ж дня по обіді. Посольською “Волгою” вони під'їхали до високої новітньої споруди, швидкісний ліфт вмить викинув їх на дванадцятий чи то на п'ятнадцятий поверх; вони пройшли довжезним коридором, наповненим сяйвом пластику, алюмінію й скла, Борис пробував відчитувати акуратні таблички на полірованих пластикових дверях, але Валерій сказав, що він приблизно знає, де сидить той чиновник, з яким їм доведеться вести переговори; коридор несподівано прорізався коротким бічним коліном, там був ще один ліфт, але вже не швидкісний, а невеличкий, скромний, мало не персональний, — вони насилу вмістилися в тісній кабінці, поїхали вже не вгору, а вниз, попали в якийсь тупик, а в тому тупику було своє найглухіше місце, удекороване розкішними широкими дверима, на яких красувалася табличка з чорними готичними літерами:
ДЕРЖАВНИЙ РАДНИК ПО ВІДШКОДУВАННЯХ ВАССЕРКАМПФ
Дзвінка тут не було, стукати теж не довелося, бо як тільки вони переступили незриму межу, за якою з простих перехожих перетворювалися на відвідувачів гера Вассеркампфа, двері нечутно розчинилися самі собою, і в глибині просторого,
Останні події
- 11.10.2025|13:07Засновник Ukraїner Богдан Логвиненко мобілізувався до ЗСУ: "Не бути пліч-о-пліч - емоційно складніше"
- 11.10.2025|13:02Вероніка Чекалюк презентує у Відні унікальні "метафоричні карти" для спілкування за столом
- 09.10.2025|19:19Ласло Краснагоркаї — Нобелівський лауреат із літератури 2025 року
- 07.10.2025|17:37“Тисяча осяйних сонць”: бестселер про долі жінок в Афганістані вийшов українською
- 06.10.2025|15:47«Основи» готують до друку три романи Самюеля Бекета до 120-річчя автора
- 06.10.2025|15:34Стартував прийом заявок на Премію Читомо-2025 за видатні досягнення у книговиданні
- 03.10.2025|10:47В Ужгороді вийшла книжка відомого українського поета Олександра Олеся про Карпатську Україну
- 03.10.2025|10:44Кохання, війна і вибір між двома світами: Ірена Карпа представить свій новий роман у Луцьку
- 30.09.2025|19:02Український ПЕН оголосив 20 проєктів-переможців стипендійної програми
- 30.09.2025|18:58Вʼятрович на Форумі видавців презентує новинку «Генерал Кук. Біографія покоління УПА»