Електронна бібліотека/Проза

Нібелунги (психоделічна поема)Андрій Коваленко
Хора киця (цикл лімериків)Іван Лучук
Чоловік доньки знахаркиГанна Заворотна
Донька знахаркиГанна Заворотна
На розстанях долі. Уривок з романуІван Корсак
«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Завантажити

Пошесть пiшла. Свiт намагається стати iз нiг на вуха. До кого не пiдiйди, тiльки й розмов – як вiдкрити мале пiдприємство, приватну фiрму, брокерську контору, благодiйний фонд. I товстi, й худi, i навiть тi, хто розумом не вийшов – усi пнуться в директори й президенти, списують один в одного, як школярi домашнє завдання, зразки статутiв, запасаються бланками, замовляють печатки й вiзитнi картки, палять не цигарки, а власнi нерви, не дають спокою нi собi, нi рiдним, оббивають пороги районних адмiнiстрацiй i мiнiстерств, одне слово – реєструються.

Зустрiв учора бiля метро свого давнього знайомого, питаю:

– Як живеш, Степане?

А вiн менi:

– По шостому колу iду, – i дiстає iз зачовганого портфеля кiпу паперiв:

– На ось, почитай. Може, щось пiдкажеш?

– Що це?

– Протокол про намiри.

– Читати прямо тут?

– А чого ж. Європа вся так працює.

Я глянув на пожмаканi папери i скис.

– Ну чого ти, старий? Там все написано!

– Ти менi краще розкажи: як дружина, як дiти?

– Дiти як дiти, – сказав, наче муху прогнав, нараз спохмурнiв, в очах з,явилась така нудьга, нiби я в нього поцiкавився чи є життя на Марсi.

– Давай, прогляну, – знехотя промимрив я i взяв до рук його паперове горе.

Степан ожив, засвiтився зсередини якоюсь небаченою досi приязню, став поруч мене i, заглядаючи через плече, й собi заходився перечитувати текст.

А коли я пробiг очима п,ять чи шiсть сторiнок машинопису й дiйшов до роздiлу "мiжнародна дiяльнiсть", аж засопiв над моїм вухом вiд хвилювання:

– Читай уважно, бо це один iз найголовнiших роздiлiв!..

"Господи, яка мiжнародна дiяльнiсть? Ти ж далi Жмеринки не був, живого нiмця тiльки в кiно бачив, з iноземних мов знаєш одну росiйську, та й ту калiчиш!" – ледь не зірвалось iз язика у мене.

Степан теж вiдчув, що я хочу щось сказати, бо запитав:

– Не подобається? Тiльки вiдверто...

Я завагався. На язицi крутилось: "Степане, схаменись! Куди тебе несе! У тебе що, теща в Iзраїлi чи дядько в Штатах?", але промовчав – раз людинi хочеться, хай має хоч на паперi.

Степан, певне, здогадався, про що я думаю, бо почав виправдовуватись:

– Ти, старий, не звертай уваги... Цей роздiл собi всi дописують.

– Для солiдностi?

– Еге ж! – аж зрадiв вiн. – На всяк випадок...

– Раз так, то й так, – погодився я.

– А ти чого не реєструєшся? Чи, може, вiдкрив тихенько свою фiрму i мовчиш? Ти ж на такому заводi працюєш!

– Авжеж, працюю...

– I що, у вас на заводi не утворюють малих пiдприємств? – не повiрив Степан.

– Чому ж, утворюють.

– А ти чого ждеш?!

– Як би тобi сказати... Аби я був директором чи головним iнженером, то пiд маркою малого пiдприємства зареєстрував би на себе невеличкий цех, щоб потiм сказати, що вiн мiй. А так...

– Не переживай, старий! Ось вiдкрию власну справу – вiзьму тебе до себе заступником. Це не те, що роботягою на заводi... Вiце-президент, звучить?!. Головне – знайти спонсора, а там такi справи розкрутимо...

Я глянув на свого майбутнього президента: черевики розлiзлися, зачовганий зелений лапсардачок у бiлу клiтинку, наче з старої баби зняв, штани пом’ятi, дихає швидко, очi бiгають, мов у злодiя – такому на цигарки не кожен позичить, а вiн, сердега, спонсора шукає, власну справу хоче вiдкрити.

– Ти хоч обiдав? – питаю.

– Чай пив, – признався знехотя. – Але сьогоднi на презентацiю пiду в Будинок вчителя. Там, кажуть, фуршет буде з шведським столом.

– I що ж презентують? – цiкавлюсь.

– Ну, цього, як його?.. Забув. Але не це головне. Я точно знаю: фуршет буде розкiшний, бо i посольства запросили, i бiзнесменiв. Уявляєш, все по-європейськи: i пiдкрiпитись можна, i з потрiбними людьми познайомитись.

– Авжеж, авжеж, – пiдтакнув я, а при цьому подумав: "Тiльки й косуватимуть оком, щоб ти чогось не спер".

– А то давай i ти зi мною, – загорiвся Степан. – Зустрiнемось опiв на шосту, я тебе проведу.

– Та нi, спасибi.

– Ну чого ти, старий? Там так цiкаво! Он позавчора в Будинку кiно навiть бутерброди з червоною iкрою були. I головне – бери скiльки хочеш, нiхто не рахує. Навпаки, ще й припрошують. Непогано придумано, скажи?

– Придумано гарно,.. – зам’явся я.

– То пiдеш?

– Нi, Степане. У мене сьогоднi свiй "шведський" стiл.

– День народження?

– Та нi. Дружина дома унiтаз розломала.

– Як це? – здивувався Степан.

– А так: там у нас антрасолька в туалетi, то стала, щоб пральний порошок дiстати, а воно й трiснуло. Ти ж мою Гальку знаєш, центнер важить без тапочок. Два мiсяцi по Києву з кумом бiгали поки знайшли недорогий. Сьогоднi будемо ставити.

– Стривай, це ж у тебе кум – Iван-холодна вода?

– А хто ж iще!

– Ти ба, стiльки рокiв не бачились. Як вiн там?

– Нормально. А то, може, заглянеш? Кум у мене – золотi руки. За годинку встановимо, тим часом Галя на стiл накриє, по чарцi наллє, посидимо, погомонимо.

– Це можна,.. – погодився Степан.

По дорозi вiн почав розповiдати як колись, у добрi старi часи, вони з моїм кумом Iваном чергували на аварiйцi. Iван вiд комунгоспу, Степан вiд тепломережi, як вiталися мiж собою ("Привiт, гаряча вода!" – "Здоров, холодна вода!" Iнакше один одного й не називали). Розповiдав цiкаво i весело, заодно висмiюючи стару систему, при якiй навiть iржавi труби були розписанi по вiдомствах.

– Це ж треба! Сидимо разом в однiй каптьорцi, однiєю колодою в дурня граємо: рвоне в квартирi гаряча вода – ремонтують однi, заливає холодна – викликай iнших. А в квартирах, мiж iншим, все те об,єднано в один кран – "ялинкою" називається. У тебе теж наша "ялинка стоїть", чи, може, iмпортний поставив?

– Який там iмпорт? Прийдем, подивишся.

 

…Пiсля третьої чарки, коли вже й моя дружина Галя перестала метушитися на кухнi й пiдсiла до столу, Степан нi сiло, нi впвло почав розповiдати про сiм’ю:

– Уявляєш, не повiрила,.. – вiн на цей раз вирiшив сповiдатися не менi, моїй дружинi. – Моя Людка менi не повiрила.

– Не побивайся, Стьопо, – спробувала заспокоїти Галя. – У життi як на довгiй нивi. Порозумiєтесь. Жiнки довго зла не тримають.

– Вона ж у мене бухгалтер, прекрасний спецiалiст!

– Це добре, що ти її цiнуєш, – пiдтакнула.

– Нi, Галю, послухай... Ось зареєструю мале пiдприємство. То що менi, чужу брати? Чи самому складати квартальнi звiти та по податкових iнспекцiях бiгати?

– Степане, стоп! – обiрвав його мiй кум Iван. – Ми з тобою унiтаз поставили? Поставили. Спитай хазяйку – апарат працює?

– Працює, працює, – запевнила моя дружина.

– Значить про роботу будемо говорити на роботi. А сьогоднi вiдпочиваєм, – i налив по четвертiй.

Степан не заперечував, i навiть уважно вислухав тост, який запропонувала моя дружина Галина за здоров,я його дружини Людмили. Випив чарку i закусив голубцем, потiм ум,яв чималий шмат пiдчеревини, скуштував домашнього салату. I хоч бутербродiв з червоною iкрою на столi не було, "презентацiя унiтаза" вдалась на славу. Єдина страва, до якої за цiлий вечiр не доторкнувся несподiваний гiсть – срiбляста тюлька в олiї з цибулею, яка так смакувала нам з Iваном i чомусь не подобалась йому. Чи не тому, що сам принiс її у невеличкому кульочку (коли Галя чистила дрiбненьку рибку, то головки складала на папiр iз написом "Протокол про намiри").

Налили на коня. Степан виголосив тост – за унiтаз, щоб служив надiйно, за спiвпрацю спецiалiстiв з холодної i гарячої води, за їхню з Iваном скромну, але потрiбну людям професiю, бо поки iснує фiлософське гасло "все тече, все мiняється", яке, що не кажiть, не дурний придумав, сантехнiки без роботи не залишаться, матимуть хлiб i до хлiба. Говорив красиво й пiднесено, не як колишнiй жекiвський слюсар, а як депутат щонайменше районної ради, бо то була чи не перша в цьому роцi його презентацiя, на якiй вiн почувався не сусiдським котом, що потрапив до чужого курника, а щонайменше куркою, котра здатна нести золотi яєчка.

 

 



Партнери