Електронна бібліотека/Проза

З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
Завантажити

Пошесть пiшла. Свiт намагається стати iз нiг на вуха. До кого не пiдiйди, тiльки й розмов – як вiдкрити мале пiдприємство, приватну фiрму, брокерську контору, благодiйний фонд. I товстi, й худi, i навiть тi, хто розумом не вийшов – усi пнуться в директори й президенти, списують один в одного, як школярi домашнє завдання, зразки статутiв, запасаються бланками, замовляють печатки й вiзитнi картки, палять не цигарки, а власнi нерви, не дають спокою нi собi, нi рiдним, оббивають пороги районних адмiнiстрацiй i мiнiстерств, одне слово – реєструються.

Зустрiв учора бiля метро свого давнього знайомого, питаю:

– Як живеш, Степане?

А вiн менi:

– По шостому колу iду, – i дiстає iз зачовганого портфеля кiпу паперiв:

– На ось, почитай. Може, щось пiдкажеш?

– Що це?

– Протокол про намiри.

– Читати прямо тут?

– А чого ж. Європа вся так працює.

Я глянув на пожмаканi папери i скис.

– Ну чого ти, старий? Там все написано!

– Ти менi краще розкажи: як дружина, як дiти?

– Дiти як дiти, – сказав, наче муху прогнав, нараз спохмурнiв, в очах з,явилась така нудьга, нiби я в нього поцiкавився чи є життя на Марсi.

– Давай, прогляну, – знехотя промимрив я i взяв до рук його паперове горе.

Степан ожив, засвiтився зсередини якоюсь небаченою досi приязню, став поруч мене i, заглядаючи через плече, й собi заходився перечитувати текст.

А коли я пробiг очима п,ять чи шiсть сторiнок машинопису й дiйшов до роздiлу "мiжнародна дiяльнiсть", аж засопiв над моїм вухом вiд хвилювання:

– Читай уважно, бо це один iз найголовнiших роздiлiв!..

"Господи, яка мiжнародна дiяльнiсть? Ти ж далi Жмеринки не був, живого нiмця тiльки в кiно бачив, з iноземних мов знаєш одну росiйську, та й ту калiчиш!" – ледь не зірвалось iз язика у мене.

Степан теж вiдчув, що я хочу щось сказати, бо запитав:

– Не подобається? Тiльки вiдверто...

Я завагався. На язицi крутилось: "Степане, схаменись! Куди тебе несе! У тебе що, теща в Iзраїлi чи дядько в Штатах?", але промовчав – раз людинi хочеться, хай має хоч на паперi.

Степан, певне, здогадався, про що я думаю, бо почав виправдовуватись:

– Ти, старий, не звертай уваги... Цей роздiл собi всi дописують.

– Для солiдностi?

– Еге ж! – аж зрадiв вiн. – На всяк випадок...

– Раз так, то й так, – погодився я.

– А ти чого не реєструєшся? Чи, може, вiдкрив тихенько свою фiрму i мовчиш? Ти ж на такому заводi працюєш!

– Авжеж, працюю...

– I що, у вас на заводi не утворюють малих пiдприємств? – не повiрив Степан.

– Чому ж, утворюють.

– А ти чого ждеш?!

– Як би тобi сказати... Аби я був директором чи головним iнженером, то пiд маркою малого пiдприємства зареєстрував би на себе невеличкий цех, щоб потiм сказати, що вiн мiй. А так...

– Не переживай, старий! Ось вiдкрию власну справу – вiзьму тебе до себе заступником. Це не те, що роботягою на заводi... Вiце-президент, звучить?!. Головне – знайти спонсора, а там такi справи розкрутимо...

Я глянув на свого майбутнього президента: черевики розлiзлися, зачовганий зелений лапсардачок у бiлу клiтинку, наче з старої баби зняв, штани пом’ятi, дихає швидко, очi бiгають, мов у злодiя – такому на цигарки не кожен позичить, а вiн, сердега, спонсора шукає, власну справу хоче вiдкрити.

– Ти хоч обiдав? – питаю.

– Чай пив, – признався знехотя. – Але сьогоднi на презентацiю пiду в Будинок вчителя. Там, кажуть, фуршет буде з шведським столом.

– I що ж презентують? – цiкавлюсь.

– Ну, цього, як його?.. Забув. Але не це головне. Я точно знаю: фуршет буде розкiшний, бо i посольства запросили, i бiзнесменiв. Уявляєш, все по-європейськи: i пiдкрiпитись можна, i з потрiбними людьми познайомитись.

– Авжеж, авжеж, – пiдтакнув я, а при цьому подумав: "Тiльки й косуватимуть оком, щоб ти чогось не спер".

– А то давай i ти зi мною, – загорiвся Степан. – Зустрiнемось опiв на шосту, я тебе проведу.

– Та нi, спасибi.

– Ну чого ти, старий? Там так цiкаво! Он позавчора в Будинку кiно навiть бутерброди з червоною iкрою були. I головне – бери скiльки хочеш, нiхто не рахує. Навпаки, ще й припрошують. Непогано придумано, скажи?

– Придумано гарно,.. – зам’явся я.

– То пiдеш?

– Нi, Степане. У мене сьогоднi свiй "шведський" стiл.

– День народження?

– Та нi. Дружина дома унiтаз розломала.

– Як це? – здивувався Степан.

– А так: там у нас антрасолька в туалетi, то стала, щоб пральний порошок дiстати, а воно й трiснуло. Ти ж мою Гальку знаєш, центнер важить без тапочок. Два мiсяцi по Києву з кумом бiгали поки знайшли недорогий. Сьогоднi будемо ставити.

– Стривай, це ж у тебе кум – Iван-холодна вода?

– А хто ж iще!

– Ти ба, стiльки рокiв не бачились. Як вiн там?

– Нормально. А то, може, заглянеш? Кум у мене – золотi руки. За годинку встановимо, тим часом Галя на стiл накриє, по чарцi наллє, посидимо, погомонимо.

– Це можна,.. – погодився Степан.

По дорозi вiн почав розповiдати як колись, у добрi старi часи, вони з моїм кумом Iваном чергували на аварiйцi. Iван вiд комунгоспу, Степан вiд тепломережi, як вiталися мiж собою ("Привiт, гаряча вода!" – "Здоров, холодна вода!" Iнакше один одного й не називали). Розповiдав цiкаво i весело, заодно висмiюючи стару систему, при якiй навiть iржавi труби були розписанi по вiдомствах.

– Це ж треба! Сидимо разом в однiй каптьорцi, однiєю колодою в дурня граємо: рвоне в квартирi гаряча вода – ремонтують однi, заливає холодна – викликай iнших. А в квартирах, мiж iншим, все те об,єднано в один кран – "ялинкою" називається. У тебе теж наша "ялинка стоїть", чи, може, iмпортний поставив?

– Який там iмпорт? Прийдем, подивишся.

 

…Пiсля третьої чарки, коли вже й моя дружина Галя перестала метушитися на кухнi й пiдсiла до столу, Степан нi сiло, нi впвло почав розповiдати про сiм’ю:

– Уявляєш, не повiрила,.. – вiн на цей раз вирiшив сповiдатися не менi, моїй дружинi. – Моя Людка менi не повiрила.

– Не побивайся, Стьопо, – спробувала заспокоїти Галя. – У життi як на довгiй нивi. Порозумiєтесь. Жiнки довго зла не тримають.

– Вона ж у мене бухгалтер, прекрасний спецiалiст!

– Це добре, що ти її цiнуєш, – пiдтакнула.

– Нi, Галю, послухай... Ось зареєструю мале пiдприємство. То що менi, чужу брати? Чи самому складати квартальнi звiти та по податкових iнспекцiях бiгати?

– Степане, стоп! – обiрвав його мiй кум Iван. – Ми з тобою унiтаз поставили? Поставили. Спитай хазяйку – апарат працює?

– Працює, працює, – запевнила моя дружина.

– Значить про роботу будемо говорити на роботi. А сьогоднi вiдпочиваєм, – i налив по четвертiй.

Степан не заперечував, i навiть уважно вислухав тост, який запропонувала моя дружина Галина за здоров,я його дружини Людмили. Випив чарку i закусив голубцем, потiм ум,яв чималий шмат пiдчеревини, скуштував домашнього салату. I хоч бутербродiв з червоною iкрою на столi не було, "презентацiя унiтаза" вдалась на славу. Єдина страва, до якої за цiлий вечiр не доторкнувся несподiваний гiсть – срiбляста тюлька в олiї з цибулею, яка так смакувала нам з Iваном i чомусь не подобалась йому. Чи не тому, що сам принiс її у невеличкому кульочку (коли Галя чистила дрiбненьку рибку, то головки складала на папiр iз написом "Протокол про намiри").

Налили на коня. Степан виголосив тост – за унiтаз, щоб служив надiйно, за спiвпрацю спецiалiстiв з холодної i гарячої води, за їхню з Iваном скромну, але потрiбну людям професiю, бо поки iснує фiлософське гасло "все тече, все мiняється", яке, що не кажiть, не дурний придумав, сантехнiки без роботи не залишаться, матимуть хлiб i до хлiба. Говорив красиво й пiднесено, не як колишнiй жекiвський слюсар, а як депутат щонайменше районної ради, бо то була чи не перша в цьому роцi його презентацiя, на якiй вiн почувався не сусiдським котом, що потрапив до чужого курника, а щонайменше куркою, котра здатна нести золотi яєчка.

 

 



Партнери