Завантажити

Байда
Ти справді чув, бачу, Шехерезаду,
Що Аль-Рашіду лоскотала вуші.
Сангушко князь, мій тезко знаменитий,
Не тілько в карти да у кості грає:
Він добре й за татарами вганяє;
І що здобув у короля за службу,
Те вислужив собі на кресах чесно.
А що він князя Василя вподобав
Чи князь його - кому до того діло?

Боярин
Великодушний князю! не прогнівайсь,
Що не з орлової ми високості,
Як ти, на честь поглядуєм лицарську,
А дивимось на все, як люде прості.
Дозволь мені по правді з'ясувати,
Що вкоїв князь Сангушко ув Острозі.
У них із князем Василем постала
Умова, щоб Острог опанувати;
Тогді Сангушкові Дмитрові срібла,
А Василеві добра з замком взяти.
Сі змовини чинились перед нами,
Прибічними боярами-слугами.
Ми свідками були і на весіллі.

Байда
Як на весіллі?

Боярин
Так, весіллє грали
Серед крові та гвалту і наруги!

Байда
Що ж то за кров, за гвалт був і наруга?

Боярин
Кров вірних слуг княгині Ілліної,
Гвалт і наруга над її дочкою...
(Зупиняється).

Байда
Кажи, кажи.

Боярин
Учора ми з Сангушком
В Острозький замок силою вломились.
Всі трупом полягли, хто став нам опір,
І князь Василь, за руку панну взявши,
Оддав її приятелеві в руки:
"Моя тут власть, моє отецьке право!"
Почав благати піп, щоб одложили
На завтра шлюб: бо і дочка, і мати
З жалю та з сліз гірких обидві мліли.
"Тебе я не на раду, попе, кликав! -
На нього гримнув князь Василь.- Чи бачиш?..
Чини, що я велю: бо булавою
Повчу тебе, як молодих вінчати".

Байда
І повінчав?

Боярин
"Ликуй, Ісайє",- крізь сльози
Бідаха проспівав, зв'язавши руки.

Байда
То молода призволила вінчати?

Боярин
Як поспитав: "Чи маєш добру волю?" -
Мов на хрестинах кум за немовлятко,
За неї князь Василь промовив: "Маю!"

Байда
Ну, так сей шлюб не варт своєї й назви.

Боярин
Так; да вони зробили шлюб справдешний.

Байда
Який?

Боярин
Вечеряли; музики грали;
Мазура вдвох з Сангушком танцювали;
А наші козака навприсядки садили,
Аж лави й груби ходора ходили.

Байда
А молода?

Боярин
Без матері сиділа,
Мов бобом плакала та з горя мліла.

Байда
Без матері?

Боярин
Бо матір причинили:
Її клятьби й музик би заглушили.

Байда
Ну?

Боярин
Князю, дай утру сльозу гарячу...
І сором плакать сивому, та плачу...
Таке тут сталось, що коли б той замок,
Острог той гордий, став хлівом жидівським
Або костьолом грішним католицьким,
Або Кальвін би з Лютром там осілись
І над святою вірою глумились,
То в мене серце так би не боліло...
Боюсь казати...

Байда
Договорюй сміло.

Боярин
В ложницю повели... Воно пручалось,
Княжа Острозьке, вітка Із'яслава...
І... і п'яних двох слуг туди позвали...

Байда
Доволі! Вийди і мовчи довіку
Про те, що чув і бачив. А якщо пробовкнеш,
Тобі заціпить і навік замовкнеш.
(Виходить боярин).
Самусю, повели у бубни бити
І бунчука заткни на Красній броні.
Всіх сотників до мене в раду скличеш;
Козацьку чернь десятками полічиш.
Тих, що у Насті в кабаці пищалі,
Шаблі й сагайдаки позаставляли,
Нехай десятками поставлять різно.
Голоті сій свою роздам я зброю,
Та й рушимо з гарматами негайно
До суднього з харцизниками бою.

Тульчинський
Шкода, мій князю, в тулумбаси бити:
Не чутиме козацтво наше гасла.
Сьогодні на степу велике свято:
Прощальники в кабашниці гостюють.
Цимбали й бубни попід шинком водять,
Хто б не прийшов, горілкою частують.
Залога наша вся туди побралась;
Одна малеча в куренях зосталась.
І черговців, що про посли стояли,
Насилу вдержав я на чаті в замку.
Тепер у нас під зброєю ні духа,
Опріч твого козацтва-побратимства.

Байда
Біда, біда! Та мусимо коритись
Козацькій волі. З нею нам не битись.
Сю ніч самим нам треба вартувати,
Мої ширококрилії орлята.
Чергуйтесь чергами на Красній броні;
Я мушу в той кабак, до Горової.
Виходять усі, опріч Байди да Тульчинського.

Тульчинський
Мій князю й батьку, Байдо міцносердий!
В тяжку часину я тебе благаю
Прислухатись до братового серця,
Яким воно непевним боєм б'ється.

Байда
Тяжка часина, брате, не заважить
У мене й крихти на вазі розсудку.
Над серцем Байдин розум гетьманує
Однаково і в радощах, і в смутку.
Тульчинський
Тим і вдаюсь до тебе, князю Байда,
Як син до батька, рідний брат до брата.

Байда
І знай, мене не сліпить ні досада,
Ні безголов'є, ні гірка утрата.
Про тебе я, Самусю, пам'ятаю
В великім щасті і в тяжкій печалі:
Любов твою в душі твоїй вбачаю,
Як чисту воду в чистому кришталі.
Мов туманом, Катрусю обгорнули
Чернечими казками добрі люде;
Та не навіки чувства в ній поснули:
Вона твоя, вона твоєю буде.

Обіймаються мовчки і виходять.

читати