Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

непевний сміх, нестямний регіт: так сміється само лихо або почуття його. Морозом обдав той сміх Пріську, а вона, дивлячись тривожними очима на дочку, тремтіла, їй так зразу гірко стало, так важко, лихо знову так надавило на її душу — мов недавньої радості і не було. “Я їй цього не забуду!” — учувалося тихе Федорове шептання... “Сина прислав сказати, — думалося їй, — щоб не забули... Боже! що за причепа Грицько той, що за лихий чоловік!”
VII
Грицько прибіг додому голодний і лютий. Та земля Притичина не одну вже ніч не давала йому спати, болячкою на серці сиділа, спичкою ув оці стриміла. “Хай вона не достанеться мені, а другому... тільки аби одібрати! Чого їй тоді жити у селі? З чого вона проживе? Опухне з голоду... Іди, голубочко, в найми... в найми іди на старість літ... і дочку свою, пишну панночку, веди За собою, хай лишень коло чужої роботи помаже-покаляе свої білі рученьки, а то вибілилися... Тільки хлопців і глядить, тільки їх і знає з ума зводити... Зійдеш сама скоріше!.. Аби вас випхнути з села, а то ви мені і за вухом не свербите. А випхнути треба, бо зовсім пропаде Федір. Думав, як полаю — оханеться... Кий біс! Як дурень той ходе. Цілу ніч з колядками, кажуть, водився... Коли б не дурень, наводив би їй такого, щоб мати знала, як пускати дочку на всю ніч... Так дурень же, дурень! Нічого не поробиш... випхнутії треба... і випхну! Уже хоч по сю, а випхну!” — думав трохи не всю ту ніч перед збором Грицько. Пригадував, кого він прохав, кого б ще треба попро хати, що казати перед громадою, які доводи давати? Він і не- гадав, щоб громада не згодилася. Чи статечне таке діло, щоб громада сама на себе і податки взяла, і землю віддала? Цього ніколи не буде, цього не може бути.
І от тепер... на тобі, та цить! Він винуватив усіх багатирів, що за його як слід не стояли, і громаду, що з глузду зсунулася та таке викинула. А гірше всього Пріська ся... ненависна Пріська з своєю дочкою зостається у селі!.. І от тепер почнуть вони як у дзвони дзвонити: а що, здобувся? а що, взяв? покурив?..
— Їсти! — гукнув він, не скидаючи шапки і водячи грізно очима по хаті. Він шукав за що-небудь причепитися, вилаятись, зірвати на кому-небудь своє накипіле зло. У хаті не знайшлося нічого такого, щоб не по його стояло або лежало. З серця він скинув шапку, швиргонув на піл, а сам посунувся за стіл. Хівря, запримітивши, що Грицько палений, мерщій висунула борщ з печі і постановила коло його. Він зопалу сьорбнув і — опікся.
— Вогню підставила! — крикнув він, кинувши ложку.
— А що б було, коли б холодного піднесла? — тихо огризнулася Хівря.
— І без того мене печуть усі... а тут ще і ти з своїм борщем!
— Дивись — я винна! — усміхнувшись, сказала Хівря.
Грицько мовчав, сопів та ждав, поки хоч трохи борщ прохолоне.
— У нас десь горілка була? — нешвидко спитався він. Хівря знайшла пляшку і постановила перед ним. Грицько випив чарку і знов прийнявсь до борщу. Хівря дивилася, як він глитав ложку за ложкою.
— Та що там тебе так розсердило? — поспитала вона, дивлячись, що Грицько і трохи не одходив. То, бувало, і сердитий прийде: тільки поїв — уже й пом'якшав, а тепер — і трохи ні.
— Ще е що їсти? — понуро спитався він.
Хівря поставила печене порося. Грицько прийнявся за порося мовчки, сопучи. Хівря більше не допитувалася; Грицько мовчав. Поївши, він устав з-за столу, перехрестився і ліг на полу, одвернувшись лицем до стіни. Хівря мила миски, і тільки їх глухий бренькіт порушав німу мовчазність у хаті.
З Грицькової голови ніяк не виходила сьогоднішня рада, його зневага громадою. Йому було важко, серце билося все дужче та дужче, наче гадина крутилася коло його, не давала покою. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому; він мав надію, скінчивши діло, гірко посміятися... а от тепер... з його насміялися! Коли він мучиться — Пріська, певно, радіє... А ще як дома дознаються, Федір почує... Він, його син... його кров... Буде радіти разом З Пріською?.. Ні, постій!
Він схопився і окинув бистрим поглядом усю хату.
— Де Федір? — спитався він.
— Не знаю. Ми довго дожидали тебе обідати, та, не дождавшись, пообідали самі. Федір зараз пішов після обіду.
— Чи не до своєї бісової тещі! — скрикнув Грицько. — Ніколи його дома немає. Так і шляється, бісова заволока!
— Так він недавно й пішов, — одказала Хівря.
— Недавно... А чого швендяти? Куди шлятися? Вечір надворі. Певне, скотина не напована.
— То, може, він і погнав її напувати.
Грицько знову ліг; Хівря вийшла з хати і швидко вернулася.
— Федір скотину напував. Зараз увійде, — сказала вона. Пройшло небагато часу, і Федір уступив в хату.
— Ви мене кликали, тату? Грицько устав і аж на лиці зблід.
— Піди мені зараз... — тремтячи, почав він. — Піди до своєї тещі... знаєш? Скажи від мене... скажи: “Я їй цього не забуду!” Хай вона це запише собі на лобі!.. Чув?
Федір, женучи худобу од водопою, чув від

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери