Завантажити

а в очерет! Заворожили вони мене! Да!
Дiд Лука нiколи не говорив: "вистрiлив" чи "стрельнув", а завжди вiн говорив "попхнув".
- Да, так одного разу сидю я з крякухою! Коли воно як налетiло, ну, як тої хмари! Може, тисяча, може, двi, може, п'ять тисяч! Хiба їх полiчиш, коли воно одно одне давить. Я вицiлив та як попхну з обох стволiв разом! Пiд'їздю човном, пiдбираю. Одна, двi, три, чотири, п'ять, шiсть, сiм, вiсiм, дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять... П'ятнадцята... на вiрьовочцi. Крякуху вбив! Ох же ж i крякуха була! Одна в свiтi!

* * *
Розчудесна штука - полювання з крякухою на чудесному "Ковпак-озерi"!
Так воно, те озеро, скоро прозиватиметься.
1948


ЛЕБIДЬ
I
Розчудеснi мiсця на рiчцi, на Пiвнiчнiм Дiнцi...
Вам нiколи там не доводилося бувати?
Коли не доводилося, - обов'язково побувайте.
Ви з Харкова робочим поїздом доїдете до Змiєва.
Змiїв - мальовничий городок, тепер районний центр Харкiвської областi, - вiн розлiгся якраз на Пiвнiчному Дiнцi.
У Змiєвi ви вiзьмете човна й попливете за течiєю Пiвнiчним Дiнцем...
А пливти вам треба в червнi...
Ви потихеньку пливтимете i милуватиметеся чудесними краєвидами: лiворуч зеленiтимуть заливнi луки, - зеленi вони, тi луки, зеленi, та запашнi, уквiтчанi i ромашкою, i конюшиною, i дзвiночками, а iнодi серед зеленої соковитої трави червоно горiтиме квiтка степового тюльпана або дикого маку.
I скiльки ви пливтимете, весь час вiтатимуть вас своїм щебетанням веселi жовтобрюшки, канарейковi трясогузочки, пiдпадьомкатиме на вашу честь перепел i дерчатиме деркач.
З прибережного пiсочка з посвистом зриватимуться кулички, а в затоцi, вкритiй лататтям та бiлими лiлеями, мов почесний вартовий, вас зустрiчатиме сiра чапля.
На правому високому березi в кущах лiщини розриватимуться солов'ї...
Так потихесеньку ви допливете аж до Коропового хутора.
Наближаючись до Коропового хутора, Пiвнiчний Донець ширшає, робиться многоводнiшим, глибшає, - тут вiн упливає в лiс, - з обох берегiв над ним схиляються зеленi вiти густо-зеленої вiльшини, гостролистих кленiв, струнких дубiв, бересткiв, грабини, утворюючи над ласкавою рiкою казкову алею-тунель...
Стоять на височеньких протилежних берегах дерева i нiби вiтаються мiж собою, простягаючи одне одному зеленi вiти-руки.
Як випливете ви з алеї-тунелю, - острiвець невеличкий на вашiй путi буде, - зелений, зелений острiвець, зарослий i вiльхами, i вербами, i кугою, i високим-високим очеретом.
А на тому на островi пiд розлогою, старою, дуплястою вербою курiнь побачите, - благенький курiнь, такий собi очеретом сяк-так прикритий, а зверху ще вiтами, та кугою, та травою, - щоб од дощу десь приткнутися було...
І в куренi зеленої трави наслано, щоб можна було при нагодi, чи як уже дуже очi злипаються, подрiмати годину-другу.
Ген там гонiв, може, за п'ять, як рiчкою, там уже пором буде, щоб з лiвого берега на правий переправитися, - бо лiвим берегом ген он аж куди пiшли луки та й луки, та й луки, - а на правiм березi величенька серед лiсу галявина, де й розлiгся Коропiв хутiр, з хатами, з садками, з городами...
Ах, який чудесний Коропiв хутiр!
I хатiв за деревами та за садками не видно, i такi ж там соняшники, i така там квасоля, тичинами пiдтримувана, росте, - ну, просто вам як лiс...
Колишнi хуторяни, а теперiшнi колгоспники вам одразу i скажуть:
- У нас не хутiр, а рай!
А ви вiзьмiть та їх i запитайте:
- А ви рай бачили?
Вони за словом у кишеню не полiзуть:
- А навiщо ми того раю шукатимемо, коли в нас свiй єсть...
А коли ви вже захочете, щоб на свiй бiк їх пригорнути, ви їм скажiть:
- Нi, товаришi, у вас тут тепер краще, як у раю! Вони вам привiтно посмiхнуться i скажуть:
- Могло буть! Отакий Коропiв хутiр!

II
На цей раз ми з вами умовимося так: у Коропiв хутiр ви не пливiть, а правуйте човна до отого зеленого-зеленого острiвця, тiльки обережненько правуйте, щоб вудочки не зачепити, бо часто й густо отак бiля куреня, куди вам пристати треба, - там лиманський дiд Кирило Iванович Дудка рибу вудить...
От вам i пощастило: вудочок нема, i ви спокiйно стукнулися човном об берег...
Пiдвели голову, а на березi бiля куреня дiд Кирило Iванович Дудка сидить.
У солом'яному брилi й босий...
- Здоровенькi були, Кириле Iвановичу! - весело ви до нього...
- Драстуйте, - вiн до вас...
- Живенькi-здоровенькi? Як рибка? - ви дiдовi.
- Порвало! - дiд вам.
- Кого порвало?! Хто порвав?! - iнтересуєтеся ви.
- Снасть! - сердито кидає Кирило Iванович. - Не бачите хiба! Ось! Порвало й переплутало! Оце вже годин зо три сидю, розплутую i розплутати не можу! Сатана!
- Та хто ж порвав, хто ж заплутав? - не вiдстаєте ви вiд дiда.
- Хто ж, як не вiн!
- А хто вiн?
- Та що, ви не знаєте: короп! - люто вже говорить дiд i з серцем кидає на траву

читати