Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

Дилда, Тимiш Iванович, такий собi є на свiтi.

Прiзвище таке в нього: Дилда.

Коли заснувався в його селi колгосп, Дилда, Тимiш Iванович, сильно покрутив носом, — отак: круть-круть-круть! — i сказав своїй жiнцi Салимонiї Пилипiвнi Дилдi:

— Гуртове — чортове!

Залишився тодi Тимiш Iванович Дилда одноосiбником.

Ну, що ж: одноосiбник, коли вiн чесний, коли вiн виконує все те, що вiд чесного радянського громадянина вимагається, — одноосiбник у нас всi громадськi права має.

Не дiйшло, значить, iще до свiдомостi людини, що колективна, артiльна праця кориснiша, вигiднiша, — ну, й хай собi хазяйнує окремо, — колись зрозумiє, де лiпше, — чи в артiлi, чи в одноосiбному господарствi.

Про Тимоша Дилду ми б не сказали, що щось десь до його свiдомостi не дiйшло, — вовча думка сидiла пiд капелюхом в Тимоша Дилди:

— А мо´ воно ненадовго?

Колгоспи собi росли, розвивалися, багатiли, а колгоспнi люди жили собi та поживали.

Дивилися колгоспники на одноосiбника Тимоша Iвановича Дилду та посмiхалися:

— Ну, живи собi! Нам що, дилдуй далi! Виходить, значить, що вийшло воно не на «недовго», — як думав Дилда, — а зовсiм навпаки — назавжди.

От одного вечора, коли Тимiш Iванович Дилда та Салимонiя Пилипiвна Дилда (дiтей у них не було) сiли вечеряти, Тимiш Iванович Дилда говорить Салимонiї Пилипiвнi Дилдi:

— Салимонько!

— Га?

— Що, пак я тобi хотiв сказати? От забувся!

— Мо´ сирiвцю внести?

— Та який там сирiвець?! Не в сирiвцi справа!

— Мо´ десь засвербiло?

— Ой, засвербiло! Ой, засвербiло! — аж скрикнув Тимiш Iванович Дiiлда. — Ох, i засвербiло ж, та тiльки не з того боку!

Замовк Тимiш Iванович Дилда. Сопла Салимонiя Пилипiвна Дилда. У хатi було тихо.

— Салимонько! — раптом промовив ТнмIш Iванович Дилда.

— Га?

— Ой, мабуть, у колгосп записуватись треба?!

— Ой! — ойкнула Салимонiя Пилипiвна. Пiдскочила з мiсця, пiдбiгла до печi, одскочила вiд печi, мотонулася до мисника, од мисника до зачiпка, ухопила чомусь рогача й почала пiдважувати рогачем лежанку. Потiм ухопила ночви, поставила на лiжу, дiжу з ночвами поставила на помийницю, сiла сама в почви та тодi ще раз:

—- Ой!

Тимiш Iванович Дилда схопився з мiсця й несамовито крикнув:

— Салимонько, сядь!

— Я вже сидю!

Одне слово, в колгосп Тимiш Iванович Дилда й Салимонiя Пилипiвна Дилда записалися.

Вечорами вони сидiли одне проти одного, дивилися одне одному в очi й кивали головами.

Салимонiя Пилипiвна витирала хусточкою очi, а Тимiш Iванович скреготiв зубами.

Посидiвши отак одне проти одного, Тимiш Iванович казав:

— Стелись!

Салимонiя Пилипiвна слалася. Потiм вони лягали спати... Не спалося.

Салимонiя Пилипiвна Дилда питала в Тимоша Iвановича Дилди:

— I чого ти не спиш, Тимочко?

— Думаю!

— По що ж ти, Тимочко, думаєш?

— Думаю, де б отих гемонських трудоднiв позичити!

I довго-довго не засипали Тимiш Iванович Дилда i Салимонiя Пилипiвна Дилда.

Час iшов.

Колгоспи росли, розросталися.

Ох, i трудоднiв же було у роботящих, у чесних колгоспникiв. Ой, i трудоднiв...

Та восени, було, до таких колгоспникiв, — у кого — ой, трудоднiв! — пiдгуркочував грузовик, а на грузовику чували, а в чувалах зерно:

— Забирай, товаришу Чесний, забирай трудоднi свої! — гукав до хазяїна шофер. — Печи пироги та розпишись у квитанцiї!

— Ой, хай тобi щастя! — говорив хазяїн. — Ти поможи хоч вивантажити!

— Допомогти можна!

— А на пироги забiгай, будь ласка!

— I забiгти можна!

Тимiш Iванович Дилда i Салимонiя Пилипiвна Дилда, як записалися до колгоспу, — сильно дуже почали болiти.

До непритомiї просто!

Як ото треба на роботу йти, так Тимоша Дилду щось таке як ухопить за поперека. — Ну, нi поворухнутись, нi нахилитись!

— Отут! Ось дайте руку, я вам покажу! Отут-отут! Ото-то-то!! Ой! Як тiльки щось важкеньке вiзьму, чи вила, чи лопату, — воно як штриконе, — криком кричу! Баба Волосиха казала, що важкого, боже борони! Та нащо вам — паляниця i та шкодить! Як з цiлої починаю та ще з четвертиною сала, — штрика! Так штрика, що в очах жовто! Я вже не знаю, що й робити. Баба Волосиха, — а вона баба тямуща! — казала, що то якась сурйозна дуже мужеська болiсть!

Коли Тимоша Iвановича Дилду хапало за поперека, то Салимонiю Пилипiвну Дилду, навпаки, — брало отут — пiд грудьми:

— Пiдкочується, пiдкочується пiд груди, а потiм як придавить — гвалт! В очах у мене нiби курка зозуляста — ряботить-ряботить, а потiм узяло нiби й розпливлося... А я й не знаю, чи я жива, чи мертва! А потiм пiшло-пiшло-пiшло, — звиняйте, все на низ! Баба Волосиха, — а вона баба тямуща! — казала, що то якась сурйозна дуже женська болiсть.

Сильно дуже хворiли Дилди — i Тимiш Iванович, i Салимонiя Пилипiвна.

Одпускало їх тiльки тодi, коли треба було до мiста їхати, — чи там яєчка везти, чи масло, чи там картоплю...

Довго тривала така у Дилдiв хвороба.

Щороку трудоднiв у них було чимало: у Тимоша Iвановича Дилди днiв iз тринадцять, а в Салимонiї Пилипiвни днiв не менше як одинадцять...

Ну, й що?

А нiчого! Вигнали Дилдiв iз колгоспу.

I добре зробили.

1948

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери