Завантажити

спеціальну людину. Бігали, говорили; обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина: не організувала театра, а зовсім навпаки.
Тоді почухались.
— Якби ж знаття...
І почали знову.
І не було жоднісінького чухраїнця без отого знаменитого:
— Якби ж знаття...
Якось-то воно буде. Я так і знав.
З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: «якось-то воно буде» та «я так і знав».
Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:
— А чи так ви робите?
Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:
— Таї Якось-то вже буде!
І починає робити...
Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
— Я так і знав!
— Що ви знали?
— Та що отак буде!
— Так навіщо ж ви робили?
— Якби ж знаття...
— Так ви ж кажете, що знали?
— Так я думав, що якось-то воно буде!
Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:
— Дивне якесь perpetuum mobile.
Забув. Спізнивсь.
Друга риса — «забув» і третя — «спізнивсь» характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують...
— Чому ви цього не зробили?
— І-і-і-ти! Забув! Дивись?!
Або:
— Чого ж ви не прийшли?
— Та засидівсь, глянув, дивлюсь — спізнивсь! Так я й той... облишив. Якось-то, сам собі подумав, воно буде.
Істинно дивний народ.

РОЗДІЛ III

Країну «Чукрен» залила стихія разом із Атлантидою. Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:
Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
— І все по-дурному!

ПІСЛЯМОВА

Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
— Нічого. Якось-то воно буде. Тьху!

читати