Завантажити

говорять старі мудрці про людей. Бо вчив мене старий муфті Алі Джемалі, який був уже муфті за діда мого Баязеда і справував той високий уряд за весь час правління батька мого, Селіма,— нехай Аллаг простить всім трьом! Але ні старий Алі Джемалі, ні ніхто інший зі старих мудрців не говорив з хатуною Хуррем і не бачив її...
— А що на се відповіли учені улеми?
— Учені улеми мовчали довго, дуже довго. І не перервав їх мовчанки великий Сулейман. Нарешті промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде.
— І що ж промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде?
— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде отворив серце й уста і промовив так: “Ти правильно сказав нам, що рільник є на те, щоб орав і засівав землю, коваль на те, щоб підкував коня, котрого приведуть до нього, жовнір на те, щоб боровся і погиб, коли треба, моряк на те, щоби пливав по морю, а учений на те, щоб висказував свої думки на основі своєї вченості й ума свого. Бо в тім вартість і ціна кождого з них. І ми скажемо тобі по совісті своїй і умінню свому: прегарна хатун Хуррем має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром. Та яке серце має велика хатун Хуррем, отверте чи скрите, лагідне чи остре,— сього ми не знаємо”. — “Але я знаю, — перервав султан...— Вона має добре серце, і тому має радість в очах і в обличчі!”
— А що на те сказав Мугієддін Сірек?
— Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: “Як від хлібороба не вимагають, щоб більше сіяв насіння, ніж має у мішку, так від ученого не вимагають, щоби сказав більше, ніж має в умі своїм. Онде під парком палати твоєї блищить-сміється море, спокійне і веселе. Але не можна знати, чи попри синопський беріг не йде вже вихор Чорним морем і чи не збурить він до дна Босфору, і Золотого Рогу, і моря Мармара і чи не вдарить сильно в Серай Бурун”.
Султан мовчав.
— А що сказав мудрий муфті Пашасаде?
— Мудрий муфті Пашасаде, як луна, повторив слова Мугієддіна і скінчив так: “Прегарна хатун Хуррем принесе тобі велике щастя, або велике горе, або велике щастя і велике горе... Бо вона має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками і своїм бажанням, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром”.
— А що сказав старий Мугієддін Сірек?
— Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: “Велика хатун Хуррем уміє так лучити зі своїми думками і своїм бажанням не тільки те, що є в Корані, але й те, чого в нім нема,— як лучить великий будівничий Сінан порожній воздух з розмірами копул у святих мошеях і замкнених худжрах58”.
— А що на те відповів султан?
— Султан відповів на те: “Ви ж самі сказали, що не знаєте змісту таємничих знаків Корану. Може, хатун Хуррем лучила якраз те, що єсть в Корані, зі своїм бажанням?” — “Може”,— відповів мудрий муфті Пашасаде. “Може”, — повторив, як луна, Мугієддін Сірек.
Султан подякував їм і хотів нагородити великими дарами, які мав уже приготовані для них. Але оба улеми не приняли дарів, кажучи, що сказали те, що знали і що повинні були сказати.
І замовкли вельможі в султанській палаті і мовчки розійшлися до своїх урядів.
 
* * *
 
А кінцевої розмови двох учених улемів не повторив їм Кізляр-агасі, бо не хотів передчасно викликати ріжних толків. Та розмова виглядала так:
— Чи замітив ти, о приятелю, що нова султанка відразу підкреслила те місце в Корані, де Пророк Магомет поручає брати лишень одну жінку, подібно як Пророк нессараг59...
— Я замітив, о приятелю, що нова султанка відразу підкреслила те місце в Корані, де Пророк Магомет пору час брати лишень одну жінку, подібно як Пророк нессараг.
— Чи ти не припускаєш, о приятелю, що нова султанка може розпочати ще не бувалу боротьбу проти усего гарему падишаха?
— Я припускаю, о приятелю, що нова султанка може розпочати не бувалу ще боротьбу проти усего гарему падишаха.
— Чи ти не припускаєш, о приятелю, що та боротьба може скінчитися криваво в кімнатах гаремліку, і в салях селямліку, і в улицях Стамбула, і ген поза ним у величезній державі падишаха... Нехай Аллаг відверне кров від дому того!..
— Я припускаю, о приятелю, що та боротьба може скінчитися криваво в кімнатах гаремліку, і в салях селямліку, і в улицях Стамбула, і ген поза ним у величезній державі падишаха... Нехай Аллаг відверне кров від дому того!..
— Чи ти не уважаєш, о приятелю, що ми повинні про се повідомити Велику Раду улемів і хатібів?..
— Я уважаю, о приятелю, що ми повинні про се повідомити Велику Раду улемів і хатібів...
— Чи ти не уважаєш, о приятелю, що Велика Рада улемів і хатібів повинна довго мовчки приглядатися, бо небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма...
— Я уважаю, о приятелю, що Велика Рада улемів і хатібів повинна довго мовчки приглядатися, бо небезпечно

читати