Електронна бібліотека/Проза
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
генах уже закладена потреба дослідження неосвоєного простору... Поряд з інстинктом і кольором очей закодовано потяг у невідомість. Якась гра: то море підкрадається до хлоп'яти, то хлоп'я весело крадеться до моря. З-під каскетки затяганої, з погнутим козирком червоніють нахльоскані вітром вуха. Кеди, видно, бували в бувальцях, воіга відстрибують так спритно, коли хвиля набігає... Личко худорляве, зосереджене. Надто ж коли хлоп'я отак присяде і, нахилившись, відкинувши портфелик, усе щось вистежує з терплячістю істинного дослідника. Іноді раптом само собі всміхнеться; сидить хвилину-другу, повите сяйвом усмішки.
Знати б, що спричинює той його справді загадковий усміх? Худорляве личко ясніє, розквітає все, освітлене білопінною хвилею, сама навіть усмішка освітлена, хлопчик у своєму невтомному пошуку ніби переживає мить натхнення. Між ним і морем ніби виникає якийсь контакт, не збагнене ніким іншим взаєморозуміння, виникає гармонія, породжена, й підтримувана чимось для нас недоступним. Отак і пройде з своїми розглядками мимо будинку, і ми його не запитуємо, що він шукає, до чого придивляється, нам просто гарно бачити цей його розмислено уважний обхід узбережжя, звершуваний за будь-якої погоди, бо для нього, аборигена, ні вітер, ні дощ не страшний, для людини такого віку, мабуть, нема ні вагань, ні сковуючих сумнівів чи смутку... Весь у полоні цікавості пізнання, у владі своїх ніким не знаних пошуків, він подеколи ніби й шторму не помічає, шумів його не чує, увесь задивлений, заслуханий у щось приворожливе, в нерозгадану мову стихії. Та все ж і під час задуми інстинкт самозахисту його не зраджує, мокрі кеди ні на мить не втрачають чутливої сторожкості, не забувають вчасно відскочити від хвилі з веселою хлоп'ячою спритністю.
Море шаліє, прибій стугонить, бетон, поламаний штормами, лежить всюди навалом, а над усім цим у цілковитій безтривожності, з своїми думками якимись щоранку бреде, бовтаючи портфеликом, юна людина. І щоранку несе в собі оту невситенну жагу вистежувати по берегу щось зовсім, може, незначне для нас, а для нього, школярика, таке важливе, таке вражаюче, що він сам собі всміхається, дивлячись униз, у світле білопіння прибою.
Пішло й пішло чиєсь дитинство, зовсім не схоже па Сергієве... Оператор смутковито проводжає очима школярикову постать:
— Ось він, син. людства... Маленький капловухий геракл у каскетці... З антики прямує в майбутнє...
Надвечір стоїмо над морем, на одному з виступів пощербленої набережної. Погляди наші сфокусовані на темній цятці, що раз у раз вигулькує в морі між бурунами — то вона тоне, то знов виринає... Достоту живе якесь створіння борсається серед хвиль, з останніх сил бореться за своє життя. Неподалік готельні футболісти потішаються над одним із своїх, котрий, запізнившись, сьогодні лише прибув і, не встигши оговтатись, одразу зчинив був тривогу на весь берег:
— Людина тоне!
Стара вірменка, прибиральниця, заспокоїла новоприбулого форварда: ні, то буйок в бурунах, не людина...
Тепер і новачок, серйозний, - неговіркий, разом з усіма успокоено дивиться в морську надвечірність.
III
Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць, що в дір'ях хмар, як сива медуза, пливе...
Сергій сьогодні менше сипле сарказмами, настроєний скоріше на філософський лад. Розлігся в шезлонзі, руки заклав За шию.
— “В беспредельных далях космоса наша планета выглядит прекрасным оазисом”, — цитує когось. Улюблена його фраза, чую не вперше.
Згадуєм народного артиста, спільного нашого друга, який і іноді відкривається нам інтимним досвідом із сфери психо'логії творчості. “Буваю недобрий, буваю навіть злий, дріб'язковий, — зізнавався він нам одного разу. — Але перед виходом на сцену намагаюсь очистити душу, розбудити в собі що е найкраще, намагаюсь дійти стану, щоб у душі, звільненій від житейської скверни, зосталась сама чистота... Бо тільки тоді до людей дійде мій спів”.
— Чудове правило для митця, — каже з цього приводу Сергій. — Так треба робити й літераторові, перш ніж сідати до письмового столу... І нам — перед тим як братись за камеру... Чистою душею співає! Звідси й божественність його співу, оте враження, що його найкраще висловила не зітхальниця-рецензентка, а проста полтавська селянка: “Коли Іван Петрович співає по радіо, мені здається, що в хаті... квітами пахне”.
Відгук цей Сергій, певне, почерпнув десь у ярмарковій гущі, — в Сергія пристрасть блукати по ярмарках, по базарах. Можете несподівано зустріти його серед літа де-небудь у Кагарлику на районному торжищі, де очі вбирають глечики, горнятка, миски та полумиоти — свіжовипалені, мовби ще теплі, дзвенючі, — про такі вироби кажуть: вогонь печі дає дзвінкість, вогонь душі дав красу! Біля своїх творінь в незалежних позах посиджують над рікою часу і самі майстри — той покурює, а той просто сидить у задумі, спостерігає натовп. Гідність, самоповага майстра — ось тут вона владно й негучно живе. Нема метушливості, загукування, він сидить майже суворий біля своїх розмальованих виробів, і
Останні події
- 19.05.2024|11:47В Україні видали першу частину з трилогії Соми Морґенштерна
- 19.05.2024|11:41«Мій розмір – Чернівці»: у «Видавництві 21» триває передпродаж нової книжки Володимира Килинича
- 19.05.2024|11:36Вільні голоси Криму. До друку готують документальну книжку про кримських політв’язнів
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ