
Електронна бібліотека/Проза
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
— Як же це ми їх випустили? — бідкався Прикордонник, озираючи хліба. — Тепер держись! Приведуть цілу зграю!
Головне ж — міст був у їхніх руках. Збуджені, розбурхані, зібралися на мосту, де, скоцюрбившись, лежав той, що по ньому в першу мисть черкнув з автомата Панюшкін. Рудий, з облізлим носом німець був зовсім не страшний, лежав, як зарізаний, підпливши кров'ю на рябій своїй плащ-накидці.
Бійці за мить випотрошили в нього кишені, забрали документи, сигарети. Колосовському було аж ніяково дивитись, як вони похапки вивертають кишені, стягають з німця чоботи... Лише після цього труп зіштовхнули з мосту, і він полетів сторч головою вниз, важко плюхнувся в круте, заросле оситнягом баговиння.
І ось вони — господарі мосту. Аж не вірилось: один натиск, кілька хвилин бою, і вже вони заволоділи мостом — уже їм належить оця срібляста, металева райдуга, що могутньо зводиться у світанні серед рідних просторів! Все тут справне, добротне, ферми аж гудуть, рейки ще не поржавіли, сталево поблискують, — хоч зараз пускай по них поїзди!
Дивне почуття охопило Колосовського, почуття першої бойової гордості, що здатна була сп'янити. Оточені ворогом, полками фашистськими, дивізіями, ось вони, жменька радянських бійців, приступом відбили й тримають серед відкритих полів високі сріблясті ферми, що здіймаються над ними, мов залізний прапор безстрашності й непокори!
Але де ж сапери? Чи встигнуть вони підійти, перш ніж біля мосту з'являться з підкріпленням оті охоронники, що встигли випорснути звідси? Добре було б, якби вони повернулись сюди уже на руїни мосту.
Залігши по насипу, розвідники з нетерпінням ждали своїх саперів.
Панюшкін, теж прилігши на насипі, розглядав документи вбитого. Не покладаючись на своє знання німецької мови, він підкликав Колосовського, і Богдан, як міг, заходився перекладати йому записи солдатської книжки.
За сухими відомостями, що їх залишив у солдатській книжці якийсь німецький штабний писар, Колосовському хотілося розглядіти людську долю цього, що лежав зараз отам, під мостом, у тванюці. Хто він і як опинився аж тут, на Росі? Сам пішов чи змусили? Назва частини, рік народження, та ще гучне ім'я Еrnst — все це мало про що могло сказати. Як він жив, хто жде його дома? Кому напишуть про нього тепер писарі, що такого нема, пропав безвісти? Одурманений фашистською пропагандою, може, й справді уявляв себе надлюдиною, був певен, що дійде до Уралу, стане володарем світу, а тепер, відкинутий цим світом, стирчить під мостом з багнетом, як падло, і вже не для нього встає цей погожий літній ранок...
— Так, цей більше не стрілятиме, — каже Панюшкін, ховаючи документи вбитого до кишені. — А сонце, глянь, яке сходить!
Червоне, соковите, воно виткнулося з вранішнього туману за далекими садками, освітило хліба, ферми моста і їх, залеглих на насипі розвідників. Проте й сонце якось не порадувало їх. Зараз, при світлі дня, почували вони себе голими на цьому мосту, що височить серед просторів, як величезна мішень.
— Одначе де ж це наші?
Панюшкін нетерпляче оглянувся з насипу в болотяний верболозовий край, звідки мали з'явитись сапери. Богдан теж озирнувся: ніде нікого.
І в цю мить угорі, по фермах моста, лунко, залізно заклацали кулі.
— Каски он у хлібах! — вигукнув Прикордонник, прищулившись на мосту, за металевою опорою.
Незабаром вони всі вже бачили, як, вибрівши з тіні посадки, заблищали над хлібами каски фашистів. Автоматники. Їх багато.
Розсипавшись у хлібах, бредуть повільно, вроздріб, але з кожним кроком все ближче до мосту. З ходу ведуть вогонь, стріляють не цілячись. Автомат в пузо — і диркає, строчить перед собою, мов сліпий. Металевий град все густіше вицокує по фермах. Розвідники поприпадали вздовж насипу, вони поки що не відкривають вогню.
А ще за хвилину на польовій доріжці попід посадкою задеркотіли мотоцикли. Влетівши в хліба, вони швидко наближались, на мотоциклах уже видно було кулеметників з кулеметами.
Найтяжче для розвідників починалося зараз. Це кожен розумів. Захопити міст виявилось справою нескладною, головне було — втримати, будь-що втримати ось тепер, до приходу саперів! Кулі дзенькали вже об рейки, рили землю на насипі перед обличчями розвідників...
— Без наказу не відступати, — попередив Панюшкін, готуючи автомат для стрільби. — Триматись будь-що! Бити — прицільно!
Автоматна тріскотнява наростає.
Каски зринають в хлібах усе ближче. Видно оскалені зуби, чорні від крику роти.
Панюшкін, як і його сусіди, приготувався для стрільби навлежки, рейка була йому опертям, але в останню мить, підхопившись, почав прицілюватись з коліна.
— Прицільно! Прицільно!
І тільки встиг він вистрелити, як рука його неприродно шарпнулася, і автомат, відлетівши, посунувся з насипу вниз. Панюшкін, поникнувши, зостався лежати на місці.
Колосовський кинувся до нього й, стягнувши з насипу нижче, підвів, стряснув за плечі.
— Товаришу командир! Товаришу політрук! — і в нестямі знову тряс,
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025