
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
«Жигулятко» стояло, вишневе, на новісіньких шинах... А що в наступному році стоятиме, то це — факт!
Веремієнко підвівся, напустив на себе суворості.
— Отже, за дочку — «Жигулі»? А чи не мало? Чому не «Волгу»?
І несподівано на всю душу розреготавсь. Одразу по цьому став знову серйозний, глянув на осоромлену співрозмовницю з явною зверхністю:
— Соромно мені вас і слухати, тітко Ганно. Невже ви серйозно могли подумати, що Віктор на цей ваш калим пожадниться? Проміняє Інку на ваше відчіпне? Яка дикість... Ви ж самі були молоді, невже, забули, не знаєте, що таке любов?
— Знав би ти! Я знала і знаю, — перемагаючи сором, підвелася й вона ображено. — Не тобі, вітрогону, мене вчити... А оце, що я тут сказала, щоб на цьому місці і вмерло, зрозумів?
— Само собою.
У цей час із сутіні до веранди вимайнула Інка. З ходу помітивши настрій обох, відчувши якесь неблагополуччя, вона запитала стривожено:
— Що ви тут не поділили?
«Тебе не поділили», — видно, кортіло сказати хлопцеві, але він тільки дозволив собі жарт:
— Про справи оонівські йшлося.
А як там у Чередниченків? — мерщій спохопилася мати, щоб уникнути уточнень. — Чи кликали так, аби кликати?
— Та ні, серйозно застудився наш верховний, температурить... Проте на пневмонію не схоже, скоріше ангіна... — Сказавши це, дівчина знову звернула закоханий погляд на Віктора: Чого ти такий блідий?
Це ваше світло мене блідить. Майнуло було, чи він не п'яний, але одразу Інна й відкинула підозру: ні. Ще раніш після одного випадку поставила йому умову, щоб ніколи не з'являвсь їй на очі в нетверезому стані, і поки що він цього дотримувавсь без порушень.
Гол! Гол! — знов почулися викрики від сусідського «Електрона».
А я так спішила, — сказала Інна. — Чомусь здавалось, що ти вже тут.
— Бо душа чує, — насмішкувато кинув Віктор убік принишклої коло хатніх дверей майбутньої тещі й, певне, щоб дошкулити їй, він став поруч з Інною близько, як до вінця, ще й руку поклав їй на плече недбалим, владно-ласкавим жестом.
— Ходімо, люба, в зоряну безвість...
По тому, як вона охоче піддалась на його жартівливий заклик, як швидко обоє подались подвір'ям до хвіртки, на ходу так і линучи одне до одного, мати зрозуміла, що нічим зараз дочку не зупиниш, бо є в житті речі, перед якими всі твої хитромудрі зусилля зводяться нанівець: сама ж бо знаєш, що то за сила — любов!
XVII
Не складала зараз Інна пісень. Відколи опинилася в Кураївці, не склалося ні рядка, хоч іноді й бродило щось туманне в душі... Більше читала. Знов захопилася класикою, в Палаці культури підібралась за останні роки чимала бібліотека, сам Чередниченко шефствує, стежить, щоб належно поповнювались її фонди: хай читає Кураївка, менше горілки питимуть.
Райгазета час від часу друкувала вірші, з'явилась одного разу навіть ціла літературна сторінка — творчість молодих. Інна перечитувала поезії від рядка до рядка, було тут «про музику токів», про степові кораблі, були уривки поем (ще, мабуть, не написаних),, віршовані посвяти комбайнерам, їхній самовідданій праці, безсонним ночам. Оспівувались «брати сонця» — соняшники, що світять на море золотими коронами (це оті, що, змучені, прибиті посухою, стоять цього літа за Кураївкою, мов ромашки, з останніх сил борються за життя). Все було ніби те й не те. Співалося про легке, а насправді яким трудним було для людей це літо, якої напруги вимагало, яким болем проймалась душа хлібороба, коли все тут горіло на очах, скільки переживань завдали степовикам ці паленні, як із пекла, вітри, нищівне нашестя стихії — про це чомусь ніде ні слова. Чи, може, так і треба? Навіщо торкатись того, що й без тебе всі знають? Була ще районна лірика, дівчача й хлоп'яча, зізнавались степовикам у своїх інтимностях ті, що, певне, доводились Інні ровесниками. — цілу ватагу таких зустрічала, коли ще під час навчання в медучилищі її часом залучали до зборів літоб'єднання, воно існувало при тамтешній районній газеті й звалося «Сонячне гроно». В турнірах юних авторів, у жвавих дискусіях після літературних читань Інна участі не брала, почувалась до цього не готовою, стримувала її ще й сором'язливість, тому більше трималася осторонь, слухала. Траплялось почути іноді твори гарні, з щирою любов'ю до людей, до степу, але чимало було й словесного дзвону, позичених почуттів, нескромного поетичного якання, — так їй принаймні здавалось. Уявляла, як би до цього поставились мама чи татко, яку насмішкувату міну скорчив би на такі вірші брат-штурманець... І коли їй самій кортіло погнатись за викрутасною римою, побавитись у слова-брязкотельця, то одразу виникала перед очима братова насмішкувата фізіономія, який, правду кажучи, вміє бути дошкульним... Ні, не дасть йому поживи для насмішок. Невідомо, чи ощасливиш ти людство своїми віршами, але добре відомо, що задовго до тебе були створені речі, які тепер і тобі приносять істинну насолоду. Тож читай, вчитуйся та вчися, — писати ще встигнеш... У медпункті в неї на чистім столі
Останні події
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію