
Електронна бібліотека/Есе
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
Графика Леси Синиченко.
Можно прожить долгую счастливую жизнь в большом северном городе и никогда не вдохнуть сладкий ветер Ферганы.
Можно сутками не слезать с попсовой радиоволны и ни разу не услышать голос Джона Леннона в песне Woman.
Можно прочесть тысячу книг и не заболеть буквами Чехова.
Можно болтаться между небом и землей целый век и не увидеть ничего. Абсолютно.
Ни земли, ни неба, ни мужчин, ни женщин, ни собак, ни кошек.
Прожить и не догадаться, что всё вокруг наполнено счастьем. А значит – гармонией, которую так страшно упустить. И ты будешь упускать её - каждую секунду жизни, пока, наконец, не остановишься. Просто остановишься и поглядишь по сторонам - интуитивно выбирая ракурс.
Может, отойти чуть влево? Сделать пару шагов вперед?
Да, так лучше всего. Теперь нужно достать бумагу. Карандаш. А дальше…
Что делать дальше? Нарисовать или… записать?
Как быть человеку, у которого (как у Леси Синиченко) мама - художник, а отец – журналист?
Что выбрать?
Бойкую конкретику напечатанных слов или свободу чувств, найденную карандашом и чуть-чуть размытую акварелью?
С самого детства Леся Синиченко пытается выбрать.
Маятник плывет влево. Леся - тонко, точно, страстно - иллюстрирует книгу талантливого украинского поэта.
Маятник отъезжает вправо – Леся печатает статьи в ведущих киевских изданиях.
Что сказать? Женщина! Непостоянная. То есть – самая настоящая.
И вот, с одной стороны - пять книжек проиллюстрировано, три персональные выставки уже состоялись и графику Леси стараются заполучить американцы и японцы… С другой стороны – интервью, обзоры, эссе - редактура крупного литературного портала в интернете…
Сегодня маятник качнулся влево: и перед вами двадцать пять работ Леси.
Уверенных и осторожных – одновременно. Идущих не от головы – от чувств.
Двадцать пять работ, которые объединяет такая штука, как свой собственный стиль.
Стиль – как мастерство - невозможно имитировать.
Стиль – как любовь - либо есть, либо нет.
Когда я вижу графику Леси, не хочется верить, что маятник снова утащит ее в журналистику.
Двадцать пять работ. «В каждом рисунке» - женщина. Да-да, в каждом! А если вы не видите ее – не важно! Она там есть.
Здесь – нагая красавица у окна, за которым город.
Тут - девушка пробегает с собакой на поводке – в красных и желтых пятнах осени.
А эта – акварельная. Такая – никем не найденная - женщина. Она - одна. Одна дома - среди смути. То ли - желаний, то ли - предчувствий.
Еще одна женщина – восточная и нежная. Веря и не веря – жмущаяся к широколицему киргизу.
Вот – танец. Она и он. Одни. Им – все равно, что вокруг.
Двадцать пять работ.
Двадцать пять эмоций, которые так легко услышать / увидеть.
Счастье - это две или три секунды, после только что отзвучавшей фразы Моцарта.
Это - пара мгновений после изящного абзаца, завершившего гениальную книгу.
Это - шум в ушах после первого поцелуя.
Две, три секунды кажется, что все хорошо. Все – как надо.
Ничего не нужно и ничто не лишнее.
Двадцать пять работ Леси Синиченко – на разные лады шепчут слово «женщина».
Можно столько же раз повторить слово «счастье» - эффект будет тот же.
Алексей САШИН
киносценарист
Останні події
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті