Завантажити

над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай! Думав, як жити?
П а в л и к. Думав.
П л а т о н. З чужої миски годувати дружину?
У л я н а. Прогодуємо - не збiднiємо...
Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику?
П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чекає.
Т а н я. Хай зайде.
 
Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiдає.
 
Л i д а. Незручно. Дружина тебе чекає, Павлику... Розписалися - то вже дружина.
П а в л и к (ще вагається). Тату...
У л я н а. Клич.
 
Павлик глянув на батька - швидко вийшов.
 
Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина.
Ф е д i р. Ну й Павлик...
Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти...
Ул я н а. Вгамуйся, Таню!
Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки.
Ф е д i р. Так не можна.
Т а н я. Коли будеш з татом радитися про своє одруження, поклич мене, хочу послухати.
 
Вривається дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiгає до телефону, набрала номер.
 
Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiдаємо!.. Що?.. Не твоє дiло. Виключай! (Вiшає трубку).
 
Музика затихає.
 
Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю.
Т а н я. Ще буде грiм.
 
Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне дiвча, виходить наперед, але ще тримає за руку Павлика.
 
Оля. Добрий день!
У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино?
О л я. Оля.
У л я н а. Просимо до столу.
Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я теж їхня невiстка. Двi невiстки на одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися будемо.
 
Оля несмiливо сiла.
 
Пообiдаємо, розмова краще пiде.
О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки їли.
У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько?
О л я. Вiсiмнадцять.
У л я н а. Раненько замiж побiгла.
О л я. Павлик сказав, то й побiгла...
У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? ,
О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi.
Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя!
У л я н а. Учишся?
О л я. У медшколi, на другому курсi.
Т а н я. Чудово!
Л i д а. Ось i моє вино знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку.
 
Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби питає дозволу. Таня вносить чарки, ставить на стiл, Федiр наливає.
 
Т а н я. Оце суботонька!
Л і д а. Олю, ти повинна звикнути до цiєї прекрасної сiм'ї, люди дуже гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра.
О л я. Павлик теж говорить...
Л i д а (пiднiмає чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та щасливi.
 
Всi випивають, тiльки двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна.
 
У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс,
 
Павлик виносить табуретку, але Федiр забирає її собi, а стiлець ставить Олi.
 
Якось перед людьми нiяково - скажуть, потай женили сина.
Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiгає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться, видасть зi своєї скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату?
У л я н а. Ти б менш торохтiла.
Ф е д i р. Ольго, а батьки твої де?
О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працює.
Ф е д i р. А батько?
О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була.
У л я н а. Мама знає, що ти замiж вийшла?
О л я. Ми з Павликом ще їй не казали.
 
Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати.
 
Т а н я. Ти, Олю, вже зорiєнтувалася, хто є хто? Я - Таня, сестра твого Павлика. А це - Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати пiшов, Павликiв тато. Наш батько!
Л i д а. Здається, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався.
У л я н а. Якби-то.
Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй, так i залишиться?
Ф е д і р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей.
У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке...
Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату одягала?
У л я н а. Вони такi дорогi тепер.
О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одної дiвчини. Вона вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька.
Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля разом. Меншi витрати будуть.
У л я н а. I чого ти до

читати