Завантажити

Пробач мене за мимовільну зраду,

Для зради я і привід не давав,

Як не давав собі хмільному раду,

Коли нагнувся і поцілував

Її коліна…

Ночі і світанки

Влили до вуст рожевої роси!

І ти мене забути не проси –

Я не лякливий слинявий коханець.

Скоріше я невиліковний бранець,

Довічний раб одвічної краси!

Я раб краси.

Я з того покоління,

Яке розбило бюсти на каміння

Брехливих ідолів. Розгублене єство…

Та є краса – єдине божество

Достойне ще колінопреклоніння!

Ти бачила, як ластівка грайлива

П’є воду, розігнавшись на льоту?

Не буде річки – навіть у сльоту

Вона від спраги змучена загине.

Хай хоч маленьким тихим озерцем

Живе краса!

І, щоб не оступитись,

Я мушу нахилитись і напитись.

Я раб краси. Не лай мене за це.

1994 р.

читати