ДВА НА ДВА

Уночі,

Поки всі монументи

Перетворились на сіре звичайне каміння,

Ми з тобою в ліжку

Слухали музику

В двох на двох навушниках

І, лежачи, підтанцьовували,

Так гучно й так ритмічно,

Що за стінкою подумали, ніби ми кохаємось.

А тепер вони це прочитають

І наступної ночі

Подумають,

Що ми слухаєм радіо,

Коли ми кохатимемось,

Поки зоряний пил спадатиме

На трудову книжку ночі,

А листок, падаючи,

Так крутитиметься,

Що з’явиться невеличка невагомість.

 

НІЧНІ ШРАМИ СВІТЛА

Ось я занурююся з головою

у ванну

та чую під водою,

як б´є кран,

мов африканські барабани.

 

Хай швидше минає ця ніч

зі шрамами світла

на стіні.

 

Ніч, у якій іграшковий левик

на батареї сидить,

і ніяк,

ну ніяк

не звеселити його по-справжньому.

 

Коли згортається

простирадло

в цупкий канат,

і за всім, за всім тужиш,

коли в кожних дверях по чотири замки,

й кожен двічі

перевіряєш,

коли під ліжком сокира

щохвилини

непомітно сама посувається.

 

А краплі на вікнах

як Полішинеля секрети,

зберігають шматочки ламп.

 

Хай минає вже

ця ніч,

хай розчиниться в звуках, площинах

заспокійлива

сіра

речовина ранку.

 

СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

коли манекена вже задушили

й кинули в ямі лицем догори,

слідство за вухо на мить себе взяло

та запитало:

 

підозрюваний П., опишіть погоду, що була тієї ночі?

 

був місяць,

досить світло,

було добре видно.

 

підозрюваний В., що ви можете додати чи спростувати?

 

за місяць я незгодний:

не було ніякого місяця,

навпаки, були темні хмари

й навіть дощик сіявся,

бо коли я курив у тремтінні від усвідомлення скоєного,

цигарка була трохи мокра.

 

підозрюваний П.?

 

ні, був місяць,

і коли ми вже поверталися,

я помітив, як світло його відбивається

на дротах, що висять уздовж траси,

на дахах будинків у селі

і на деревах,

там, де ми викинули всі його речі,

крім цигарок,

бо цигарки в нас скінчилися.

 

і слідство поїхало геть,

забравши обох підозрюваних,

а манекена халатно забуло в ямі,

й він лежав із невидимою посмішкою

на жовтому заміннику обличчя –

так само намагався згадати,

яка ж погода була

тієї ночі.

ВАРШАВА

пласкі фасади – на них вікна що світяться

вишикувалися для гри в шашки

не просто в шашки а у „вовк і вівці”

сотні овечих вікон цієї вулиці готові роздушити об залізний паркан

вовка невидимого чорного вечора

дитячий дерев’яний майданчик

дерев’яні галки дерев’яної гойдалки

якісь ще ромбики

„я так не гуляю!” – ображається вовк

і я слідом за ним

виправдовувати себе перед самим собою

ідеальне заняття з елементами вічного двигуна

на лавці насипано трохи піску

дитячий майданчик

мудрий песик оббігає загорожу

хочеться розчинитися розчинитися розчинитися

 

ДОМАШНЄ ВИНО ДІТЕЙ І ПОПУТЧИКІВ

у грозовій кімнаті

блискавка фарбує ніч як чай воду

ти кажеш:

„ у такому стані всесвіт дарує нам чудеса ”

 

і справді видно

як лісами чорними

ходить липневий миколай і вибирає подарунки

для тих дітей що не пішли ще додому

а затрималися

й заїдають дикими грушами домашнє вино

 

а липневий дід мороз ходить потягами й автобусами

з дивакуватим приладом

і вимірює ступінь бажання

що виникає між випадковими попутчиками

часом він навіть телефон дістає

і кудись дзвонить

„треба вже щось вирішувати”.

читати