Електронна бібліотека/Проза
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
вклала Богдася і знову вийшла на палубу, їй зараз хотілося побути на самоті, самій вдивлятися в чорні хвилі, що їх так впевнено долає пароплав, немов перед ним ясна дорога, їй хотілося дивитись і дивуватися, що не може вона вже розрізнити, де там море сходиться з небом. Здається, тільки це самотнє споглядання могло привести її до внутрішньої рівноваги. Адже насправді вона дуже хвилювалася перед завтрашнім днем, і їй не хотілось, щоб хтось це помічав, навіть Опанас.
Вона жадала і боялася цього побачення, як ніколи, ні з ким.
Як з Тарасом Григоровичем уперше побачилася? Обняла його і все. А він її у чоло поцілував, а потім узяв за обидві руки і милувався: “Доню моя рідна!”, і не треба було старатися, щоб видатися розумнішою, кращою. Тоді вона раптом подумала: “Я ж не пам'ятаю батьківської ласки”. Вітчим — який то був жах! Через нього мати мусила відправити мене до родичів, і тому так до серця припало одразу, що назвав донею, а себе батьком...
Тут зовсім інше. Про Герцена й Тарас Григорович говорить “з благоговійним уклоном”.
Хотілося, щоб уся зустріч відбулася так, щоб з радістю можна було розповісти “батькові”. Почути те, що треба, сказати самій те, що треба, а не тільки хвалитися потім: “Аякже, і ми теж були у Герцена і Огарьова!”
А може, вона так розгубиться, збентежиться, що лише здивується він: “Невже ця жінка, ця невторопа, що двох слів зліпити не може, написала оті оповідання, які я читав своїй дочці, радив перекласти англійською мовою?” Якими очима гляне вона тоді на Іллю Петровича, на всіх друзів на Україні? Адже коли вона казала “додому”, одразу не Петербург поставав в уяві, а Україна, не якесь конкретне місто, а якісь рідні, любі краєвиди, київські гори, Дніпро або Десна коло Чернігова... І рідні люди, яким вона розповідатиме про дзвонаря...
...Певне, вона все ж таки була втомлена, напівсонна, бо раптом так яскраво уявила високу-високу дзвіницю і величезний золотий дзвін на ній, куди більший, ніж “цар-колокол” у Москві!
І з тої дзвіниці, коли піднятися на неї, все видно у всесвіті, немов вона найвища на земній кулі, над усім височить. І дзвін калатає і всіх будить: “Vivos voco!” Які слова добрали вони! Живих кличу! І луна йде по світах по всіх усюдах, і в Петербурзі цар здригається від нього, і в якомусь її рідному-рідному українському куточку друзі пошепки натхненно присягаються не зрадити тому дзвону. Одна людина на таке спромоглася і все дужче й дужче розхитує серце дзвону, і раптом підносяться всі її думки і почуття над своїм особистим.
Хіба він нею, Марією, невідомою молодою жінкою, зацікавився? Він зацікавився Марком Вовчком, українською письменницею, автором “Народних оповідань”, він Україну відчув, побачив через них. Треба вдержатись, не схитнутись на такій височині! Хай хоч як важко — не схитнутись. А їй здається — все йде обертом, все хитається, гойдається навколо. Вона хапається за борт.
— Мадам, — чує вона голос поряд, — ви б краще йшли в каюту. Все ж таки качає. Сім балів! — коло неї в чемній позі стоїть чоловік у морській формі.
— Дуже дякую, — ледве вимовляє вона і невірними кроками, тримаючись то за стінки, то за поручні, то за борти рятувальних шлюпок, простує до своєї каюти й одразу засинає на вузенькому ліжку.
* * *
Усе було в густому молочному тумані. Нічого-нічогісінько не видати. Пароплав якось неприємно, чи то застережливо, чи то закликаючи на допомогу, гудів, і стояв. Стояв.
Марія куталась у пальто й шарф. От так ранок! Навіть у вогкому Петербурзі ніколи такого не траплялось!
Опанас Васильович багатозначно мугикав, але нічого не спадало на думку, щоб сказати підходяще до цієї несподіванки — тим більше, що весь екіпаж тримався так, наче нічого непередбаченого і виняткового нема. Більшість пасажирів сиділи або в каютах, або в кают-компанії за сніданком, але теж, видно, не дивуючись, не вперше підпливали до туманних берегів Альбіону.
— Добре, що хоч Богдась ще спить, — мовила Марія, — ото б надокучав — чому та навіщо стоїмо.
— Тобі вже дитина стала надокучати! — буркнув Опанас Васильович.
— Перестань, не треба зараз, — примирливо сказала Марія. Не вистачало ще й з чоловіком сперечатися в день приїзду до Лондона! — Ти ж сам знаєш, який він нетерплячий. А зараз хочеться спокійно чекати, що ж ще робити?
— Оце справді — чекати коло моря погоди! — сказав уже добродушно Опанас Васильович.
Густа сизота оповила все навколо. Раптом десь удалині, не вгорі, а долі заблимав жовтий вогник. Його було ледь помітно крізь цю сизоту.
— Бачите, маяк! Уже видно плавучий маяк, — пояснив сусіда по-французьки, — значить, туман починає розходитись.
Справді, наче почали спадати серпанки один за одним, один за одним, і якісь не бачені і не знані досі контури почали вимальовуватися на обрії, і Маруся вже сама питала, притиснувшись до Опанаса:
— Що то? Ти пізнаєш, що то?
Будинки громадилися один на одному,
Останні події
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків