Електронна бібліотека/Документалістика

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
« 1 2 3 4 5 »


Туреччина зустрічала полонених похмуро. Майбутнє вимальовувалося як щось цілком неминуче й жорстоке. Великий ринок вражав різноманітністю товарів, а ще брудом, що невідворотно залишався від пожеж, що траплялися тут від спеки. Вогонь знищував усе, що могло горіти. Та минав час, й ринок відроджувався, знову наповнюючись своїми звуками, запахами, знову вражаючи розмахом і різноманітністю товарів, живучи своїм життям, за своїми законами. Килими, тварини, коштовності, вироби зі срібла й золота, одяг, взуття, тканини, дрова, солома, прянощі — усього безліч.
Був тут майданчик, на якому не продавали ні туші тварин, ні коштовності, ані ароматний плов, бастурму. То було місце нескінченних мук людських — невільничий ринок. Гул його не вщухав, й не було для нього ні дня, ні ночі. Й товаром на цьому майданчику були люди. Як усе, що продається та купується, товар цей мав різну ціну. Кожен потрапив у неволю своїм шляхом: полон після воєнних походів, украдені, куплені, продані й перепродані. Різного віку, різної статі, різних обдаровань, хлопчики, дівчатка й молодиці. «Коран забороняв жінкам оголюватися перед чоловічими поглядами. Тут жінки були нагі. Бо рабині на продаж. Деякі стояли з виглядом покірливих тварин, другі, ті, що не змирилися з долею, мали печать шаленства на лицях; одні плакали, інші сухими очима гостро кололи своїх мучителів — мали б силу, то вбивали б поглядами» (2).
На всіх чекала важка доля раба — мов звіра, якого годуватимуть та використовуватимуть до тих пір, поки останній подих не вирветься з грудей. Попереду — чорна, важка робота для чоловіків, а жінкам здебільшого судилося стати гаремним м’ясом. Красуні з прекрасними й чистими тілами мали перейти в стан іграшок синів османських. Були там жінки й дівчата з усіх країв, «усякого віку й вигляду — від найчорніших муринок до найбіліших дочок Кавказу. Були з грубими рисами, призначені до тяжких робіт, були й ніжні, як квіти, виховані виключно для розкоші тих, що їх куплять. Усякий смак мужчин міг тут бути заспокоєний: від того, що хотів найтовстішої жінки, яка з трудом рухалася, до того, що хотів дівчини ніжної й легкої, як птиця» (10). Товсті жінки майже не рухалися, тільки час від часу демонстрували свою силу, підіймаючи тягарі. Це було те, для чого їх мали придбати. Деяких примушували танцювати або співати, відкривати тіло — все заради гарного прибутку.
Рудоволоса дівчина, назавжди викрадена з рідної домівки, почувала себе пригніченою. Вона втомилася й майже байдуже очікувала того, хто обере саме її. Це був початок великого шляху, але тоді Настася не знала нічого про своє майбутнє. Відчувала себе самотньою, беззахисною, повною страхів бездомною сиротою. Тепер вона «продана i проклята, під чужим небом, прочищеним вітрами, безжальним i блідим, як холодні очі стрільців-лучників. Тут не було дощу, він лив, як сльози, в її душі та ще там, куди не було вороття: у такому далекому, що серце рвалося з грудей од розпачу, недосяжному, навіки втраченому Рогатині» (2). Батько завжди казав, що найбільше добро людини — здоров’я, але Настя в той момент не була з цим згодна. Бо вважала свободу найбільшим багатством.
Ніхто не пожаліє, дарма чекати. Не втечеш — уважно пильнують торговці. Тільки й того, що шия вільна від заліза — вірна ознака якісного товару, що потребує особливого догляду. Мабуть, чомусь вирізнили її з-поміж інших жінок та дівчат, бо поводилися з нею вкрай обережно. Відвели до тієї частини ринку, де тримали «коштовний товар», призначений для особливих покупців.
Тіло Насті завинули в шовки, дбайливо натерли якимись чудовими пахощами, а золоте волосся обережно розчісували, мов милувалися. Це пещення дратувало дівчину, але що вона могла вдіяти? Усе довкола було чужим для молодої золотокосої дівчини, і дихати повітрям неволі було так важко, ніби від нього розпечене залізо пекло в грудях. Скільки доведеться жити в неволі? Кінця та краю не видно.
Спочатку полонянка гірко плакала, згадуючи рідну домівку, але сльози не давали полегшення. Більше ніколи не побачить вона батька, своєї домівки. Часу на роздуми було багато. Як християнка, вона бачила причиною своїх нещасть гріхи. Усе перегортала в голові сторінки свого короткого життя і намагалася збагнути, що ж вона такого накоїла, за які такі гріхи страждає? За свої? Ні. Дівчина була впевнена, що ще не встигла нагрішити, а ось за вмерлих, за понівечених, знедолених — мабуть, за них несе вона цю кару.
Як не скоритися долі? На що сподіватися: на випадок чи на Божу волю? Й Настя дійшла висновку, що сподіватися треба тільки на себе, на свою вдачу, здоров’я, душу, в якій тепер поєднається і біле, і чорне, бо інакше не вижити. Ще дівчина взяла на озброєння життєрадісний сміх. Бо на зло зазвичай відповідають злом, той, хто плаче, отримує сльози у відповідь, а на сміх, може, хтось теж подарує сміх? Ось і сміялася, викликаючи здивування й повагу, роздратування й злість — по-різному. Хуррем (та, що сміється)— таке ім’я дали дівчині.
Тяжкі думки хороводили в голові бідолашної

« 1 2 3 4 5 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери