Завантажити

еґоцентризм

немає часу
і ніколи не було

тож не говори мені більше
у мене немає часу
час залікує рани
з часом усе зміниться
марна трата часу
ох як швидко збіг час!

немає бо ніколи не було
і дитячі травми ніщо не залікує
і нічого не зміниться бо не змінюється нічого
марна трата чого?
того чого немає і не було?
а якщо немає і не було
то хто збіг чи що збігло?

немає часу

не потрібно більше поспішати
не потрібно більше чекати
не потрібно більше вмирати
не потрібно більше грабувати
ґвалтувати і вбивати

часу немає і ніколи не було
можеш тепер всю увагу приділяти собі

реґґі

ще прийде до тебе янгол з голубими очима і світлим волоссям
у плетеному растаманському береті і яскравій кольоровій футболці
витре тобі сльози з очей і заграє на трубі
можеш бути впевнена
ще ріка вернеться до свого русла
а птахи до своїх гнізд
можеш бути впевнена

всі пісні які звучатимуть –
звучатимуть тільки для тебе
все світло світу світитиме тільки для тебе
можеш бути впевнена

можеш бути впевнена –
все набуте залишиться і буде добрим
а втрати згадаєш з усмішкою на вустах
ще прийде до тебе янгол і розкаже тобі нове життя
сльози перетворить на бурштин
і залікує серце
стигми душі перестануть кровоточити
і ти знову будеш щаслива
блаженна

бо сказано
пригнічена – підніметься

низькі інстинкти

сама у кімнаті
плаче
чекає на мене щоб розказати як їй боляче
і засинає
не дочекавшись

сам у кімнаті
слухаю музику яку слухав колись
щоб віднайти у пам´яті те що відчував тоді
і перечитую книжки
щоб повернути собі той давній шал

дешеві втіхи і сльози

як мало нам потрібно для того щоб почуватися самотніми
як небагато можемо винести з досвіду

знаємо про все наперед але не зробимо нічого аби щось змінити
повторюємо помилки своїх батьків
вбиваємо одне одного навзаєм своєю любов´ю
вимагаємо більшого а отримуємо тільки звинувачення
однаково ненавидимо всіх і продовжуємо вибачатися перед ними
засинаємо не кажучидобраніч але прокидаємося і кажемодоброго ранку

це така гра
всього лиш гра
банальність яку повторюють усі
навіть тварини

 бардо

я помираю щоночі
і кожного ранку мушу народжуватися знову
починати все спочатку

події вчорашнього вечора
слова
речі що здавалися важливими
яскраві спалахи –
все блідне у вранішньому світлі

ласкаво запрошую на поминки –
мить коли я вже помер
але ще не народився
мить коли блукаю сновидіннями
між смертю і народженням
поки не прокинувся – веселіться

сліди вчорашньої розпусти
ранковий болючий дзен
початок нового дня
перегар

пасажир

чи закінчилося норвезьке літо там
так само як і тут?
чи так само триває середземноморська осінь
там як і тут?
чи ті всі хто залишився
продовжують проводити час так само
як проводили його до того дня коли я поїхав звідти?

був я і було місто –
пси дерева люди вулиці
а тепер що?
інше місто й інший я?
чи інший я тож і місто інше?
чи можливо усе це насправді нічого не означає
і ми тільки пасажири
що дивляться на світ крізь вікно автомобіля поїзда чи автобуса?

ось вони знову всі переді мною –
обличчя моїх друзів
живих і мертвих
кожен зі своїм персональним футуризмом
та історією хвороби

лещата часу стискають чимраз сильніше
ми вирушаємо і повертаємося
і наша мандрівка триває без кінця та початку

наші міста – у нас самих
ми самі – в дорозі

 стрітення

пересидіти кінець лютого в хаті
нікуди не виходити
хворіти легкою застудою
як завжди читати багато хороших віршів
як завжди слухати багато хорошої музики
як завжди курити багато сиґарет і пити багато чаю
дивитись у вікно
не робити нічого що відволікає
не реаґувати на зовнішні подразники
не думати
спати їсти молитись
така вона – ця найсмутніша пора року
без нікого
без друзів жінок алкоголю трави
без себе

прощальна листівка

це місто вбило мене
і я ніколи більше не зможу сказати тобі
тих щемких найніжніших слів які казав раніше
і ніколи більше ти не принесеш мені серед ночі води
так мало статись
вибач
вибач що брехав тобі
вибач що кохав тебе і був поряд

це місто вбило мене
ніколи вже я не буду таким яким був раніше
і ніколи більше ти не почуєш від мене
тих щемких найніжніших брехливих слів
якими я вимостив нам дорогу до цього пекла
вибач

це місто вбило мене
і так інколи буває що треба померти аби могти жити далі
й інколи варто нарешті зупинитися щоб зрозуміти –
брехня
кожне слово яке я промовляв було брехнею
брехнею кохана пахне наш з тобою одяг
брехнею я тебе пестив ці два роки
брехнею стоять тобі в горлі сльози
вибач

можна було б продовжувати далі
але це місто нарешті вбило мене
і ніколи більше ти не почуєш від мене
тих солодких слів
від яких тепер не можеш спати
і від яких тобі болить
вибач

читати