Завантажити

Улітку наша річка обміліла
Пливе собі лішіво, як і всі.
Що ледачіша, як усі.
Там окунь
Заплямкав по-хижому — і рибки
Розсиплються сріблястим водограєм,
Тікаючи від нього; там норець
(Пірникоза, як кажуть паші діти)
То білими виблискує грудьми,
То щезне у воді, лиш розійдуться
Круги широкі; там лиски чорніють,
Там крижні крякають у ситігяках, —
І так щодня. Кропивка розцвіте, —
Тремтять над нею в теплій, сонний тиші
Бабки прозоро-сині... Підростуть
У лулі коники, і чуть далеко
Сухе тріщання їхнє... Все поволі,
Розлого йде, нікого не дивує,
Нікому серця не стискає. Світ
Здасться викінченим, як поема
Митця старого, — а буває часом,
Коли хотілось би його зламати,
Розвіяти, по вітру розпустить!
Так іноді поеми всі віддав би
За кілька слів нерівних, гарячкових,
Повитих гнівом, радістю, любов´ю,
Немудрих слів, сильніших за премудрі!
Зате яка тривога навесні!
Шумлять, бушують каламутні води,
ІЦо аж обличчя гребля затуляє
Від остраху. І що не день — нові
Перекликаються з гостями гості.
Ну, хто усім їм знає імена?
Сам Родіон заплутується часом
У їхніх назвиськах.
Он ті качки,
ІЦо крилами так дивно дзеленчать,
Рябіючи на сопці, — може, Мурман
Іскал їх, як дачників звичайних,
Що вже й дали завдаток, — а коли б
У нас вони хоч би два гостювали
Чи зо три дні, — то й то було б за радість,
Мов піднялася б голуба запона
Над незнайомим краєм і життям!..
А он і гуси: їм колись у нас
Жилося нічогенько. Хоч бувало,
Що князь який, покинувши билину,
Чи запорожець, вискочивши з думи,
Пускав між них гартовану стрілу, —
Зате в таких пищали комишах
Їх виводки, що й оком пе проглянуть,
А їжі і статистик найпильпіший
Не міг би взять на облік... А тепер
Вони у пас лише переночують
Та трошки погегочуть про колишнє, —
І далі, як флотилія одважна,
Пливуть па північ. Он і паші крижні,
Дзвінкі чирки та кулики співучі.
Та все це в весняному, все святочне,
Усе це одмінило голоси,
Усе це повне дивної нестями...
Ходи, любуй, дивися, прислухайся,
Бо незабаром — буде день такий —
Ввійде ріка у береги звичайні
І перельотні гості одлетять,
А решта попарується і жити
Почне життям розміреним.
Іди ж,
Насичуйся весною, упивайся,
Вбирай у себе голоси та барви,
Перекликайся з Мурмапом, пошли
Ясний привіт чужим лісам і рікам —
І знай, що знов прилинуть восени
Мандрівні зграї, знову розколишуть
Повітря дзвоном, свистом, щебетанням —
І звеселять прозору далечінь!

читати