Електронна бібліотека/Есе

«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Завантажити

Було досить прохолодно. Особливо якщо порівнювати з кількома попередніми квітневими датами, що приємно здивували мало не літніми днинами. Весна цьогоріч рання. Але вночі пройшов дощ і сьогоднішній ранок таки був зимним. Човгаючи асфальтованою дорогою й думаючи про своє, я ледь не підскочила від несподіванки та огиди. Фу ти, блін! Як то можна було забути про мерзенних (ну не люблю я цих створінь!) дощових черв´яків?! Чи не розчавила я, занурена у думки, дивлячись під ноги, проте разом з тим нічого не помічаючи, котрогось із них? Завжди про них пам´ятала, а тепер... А що тепер? Коли я востаннє згадувала про їх існування? Задумалася. Навіть не пригадаю. Але це ж не означає, що поки я про них не споминала, їх не існувало... Крокуючи обережно далі, помітила, що таки деяких з них хтось розчавив. Якщо виходити з того, що у дитинстві я завжди акуратно ходила, аби тільки не ступити на них, а зараз пру, мов танк... Себто, якщо виходити з того, що:

1. ...діти зазвичай добре ставляться до живих створінь (ну, окрім живодерів та експериментаторів);

2. ...дитячий майданчик звідси далеко, і виняток пункту першого не актуальний;

3. ...діти у цей час по садках та школах, і виняток пункту першого, знову ж таки, не актуальний...

...то хто ж таки розчавив цих хробаків? Виходить, що дорослі. Що ж у такому випадку думати? Вони... Ну ок, ми (бо я ж вже теж давно повнолітня тітка) безжально топчемо черв’яків... для чого? Ні, думається, мало хто робитиме це навмисне (хоч я впевнена, на жаль, що й такі є). Насправді більшість навіть не бачать їх з висоти свого зросту. Але навіщо ж тоді ми це робимо? Ні, я ставлю це питання не для того, аби підняти проблему прав братів наших менших. Вибачте, але наразі не через це. Мене цікавить інше.

Що змінилося? Чому ми, дорослі, перестали пам´ятати про черв´ячків? Ну і, якщо покласти руку на серце, багато про те, що у дитинстві для нас було важливим.

Пам´ятаю, як у другому класі ми з подружкою просилися у вчительки ГПД* надвір. Вона пускала нас на п´ять хвилин. І ми, щасливі, мов слони, бігли гуляти на п´ять хвилин. Для нас вони були вічністю. Нам було достатньо . А що тепер для нас, дорослих, ці п´ять хвилин?

А коли останнього разу хто-небудь з нас насолоджувався смаком шоколадної цукерки? Так, саме насолоджувався. Цим надзвичайно смачним насиченим смаком ШОКОЛАДУ... Як це роблять маленькі діти? Ви коли-небудь звертали увагу на те, як довго вони можуть смакувати однією крихітною цукеркою? Думаю, багато хто помічав. І! що не менш важливо! Вони не лопають усе за раз, натомість розтягуючи задоволення. Дорослі ж напихаються карамельками, булочками, тортиками, печивом... (необхідне підкреслити) за три секунди і ніколи не звертають увагу на смак.

Коли ми перестаємо бачити на вулицях безпритульних тварин? Співчувати їм, гадаючи, що наші проблеми глобальніші?

Коли ми перестаємо бачити у дереві живе створіння? Й переживати, що йому може бути боляче?

Коли ми перестаємо вірити у те, що іграшки ночами оживають?..

Коли матеріальне стає для нас важливішим? Коли людина перестає бачити усе і всіх довкола, вважаючи, що у світі є тільки вона одна? У який момент ми перестаємо відчувати біль інших? Навіть якщо це просто дощовий черв´ячок, якому й без того не судилося прожити багато.

Коли ми, люди, перестаємо відчувати смак? СМАК ЖИТТЯ?

 

_____________

*ГПД - група продовженого дня

 



Партнери