Електронна бібліотека/Поезія

А ось ті, кому ми довірили за нас усіх умирати...

Завантажити

А ось ті, кому ми довірили за нас усіх умирати,
повертаються незручні, колючі, куди вже тепер подіти їх?
Носять скрізь обгорілу і нетутешню правду.
Де дорослі дзеркала завісять - вони відіб´ються в дітях.
Так незграбно вертаються в те, що так довго любили, і
надто дивні для дому, простої буденної праці.
Майже кожна розмова із ними - як мандрівка з Вергілієм,
тож ніхто вже і не заводиться про життя і ротацію.
І ніхто під поріг надвечір не приносить своєї провини,
і не кинеться затирати свіжу розламину золотом,
бо вони стоять у цивільному з незвично рівними спинами,
і так гірко робиться поряд, і наче на вітрі - голо.
Тільки діти, діти, в яких вони відбиваються,
особливо - коли портретами на хрестах,
ще й не знаючи, що історія пишеться понад страх,
засинають літерами її.
А проснуться
слова.