Завантажити

додав Данило Виговський.
- I цур їм, i пек їм! Що правда, то правда, - обiзвався старий Остап Виговський. - Польськi пани кращi за їх.
- Принаймнi делiкатнiшi. А цi бояри i гордi, як сатана, i дурнi, як ступа, i чваньковитi, ще й до того наглi, наглi без мiри, без кiнця. Два роки минуло, як Україна доброхiть присягла московському царевi, а цi московськi зателепи вже порядкують та орудують на Українi, неначе вони завоювали наш край, [неначе] тричi побили нас в трьох битвах, - сказав Iван Виговський.
- Для їх, москалiв, для їх, стрiльцiв, став палаци, пускай їх в усi мiста, куди їм буде завгодно! - сказав Ковалевський.
- Еге ж! пускай, щоб забрали нас в свої лапища в наших таки мiстах, недалеко ходивши, щоб накрити нас решетом в самiсiнькому гнiздi, - сказав Iван Виговський.
- А якi вони чуднi, оцi бояри! - обiзвалась Катерина. - Не сказати б - московськi попи в рясах та з патерицями... Як вступила я в свiтлицю, то трохи не помилилась: думала просити благословення i трохи не цмокнула їх в руку. Ще добре, що завчасу схаменулась. Ото б вийшла була кумедiя!
- Де, в дiдька, вони схожi на попiв? Вони схожi на татарських мурз або на Батиєвих баскакiв, - бовкнув Данило Виговський. - Це правдива московська татарва, тiльки вiра в них християнська. Наш гетьман матиме багато клопоту з цими боярами, як довго житиме.
- Не мала баба клопоту, та купила собi порося. Оце ж i гетьман купив собi бiду, та й за свої грошi, - пожартував Ковалевський.
- Та якi вони лайливi! як вони грубо говорили з гетьманом! "Тобi, гетьмане, негоже! тобi, гетьмане, непристойно! Ти, гетьмане, i Бога не боїшся, i людей не соромишся!" Лаються та й лаються! Вилаялись та й поїхали, бодай не вертались, - жартувала Катерина.
- I справдi: "поїхав мiй миленький, бодай не вернувся", як спiвають в пiснi, - додав Данило Виговський.
- Та якi ж вони одоробала! Ледве повертаються та сопуть, та хропуть, неначе крiзь сон в лiжку. Та все чогось позiхають... А пiт на гладких щоках так i дзюрчить, неначе залива з стрiхи. Я вже хотiла встати з-за стола та повтирати їм гладкi морди, бо з їх лобiв аж в полумиски капотiло, неначе з стрiхи, їй-богу, хотiла вже втирати їм вуси та бороди, що позамочували в борщi, бо я гидлива: гидувала їсти. Бачила я i польських послiв, i шведських, i венгерських, i волоських, а таких поганих ще зроду не бачила.
- Добре, що гетьман розкоштував, якi на смак московськi бояри і чого нам сподiватись од їх. Може, тепер одвернеться од Москви i оддасть Україну пiд руку турецького султана. Здається, що, пiд турком нам буде вiльнiше, - сказав щирий Данило Виговський.
- Не говори так, брате! Гетьман говорив з великої досади, а як обдумається та помiркує, то, може, скаже iнше, - обiзвався обережний Iван Виговський. - Може, i в Москвi бояри заспiвають iншої, як довiдаються i пересвiдчаться, що польськi пани їх дурять, бо панам тепер дуже й дуже прикрутило.
Iван Виговський був дуже обережний. Хоч вiн i не любив бояр, але добре тямив, що Москва набирається тепер сили, побивши Польщу, i з нею треба поводитись дуже обережно, щоб часом не запобiгти од неї клопоту й лиха через боярську темноту та дурiсть.
- I добре, пане Йване, твоя Олеся зробила, що не перебралась оце з Києва до тебе. Якби вона оце була пообiдала з боярами, то з переляку втiкла б з Чигирина в Київ, - сказала Катерина.
- Та й я б не видержала i дременула б слiдком за нею. Якби прийшлось парити парка через боярськi вереди та лайку, то кожний втiк би од їх хоч i до турка, - обiзвалась Олена Нечаєва.
- Од їх i поли врiж та втiкай чи до ляха, чи до турка, чи хоч i на край свiта. Ну та й цяця ж оцi московськi бояри! - говорив старий Остап Виговський.
- Нелегенько тепер i тiкати од їх, коли запряглись в московське ярмо, - сказав Iван Виговський. - Тепер вони тiльки кричатимуть на нас: "Гей, ставай, круторогий! Цабе, моругий!" Поганятимуть вони нас, як схотять i куди схотять. А нашi - вони йтимуть пiд їх загадом, куди боярам потрiбно.
Виговський скоса поглядав на Тетерю. Тетеря тiльки хитро осмiхався чорними очима, а потiм промовив:
- Кому важке буде те ярмо, той крутне рогами та й скине його; а хто оговтається з ярмом, то й носитиме його, хоч i намуляє собi ним шию.
"Надвоє говорить Тетеря, що i в ступi не влучиш", - подумав Iван Виговський.
- Що до мене, то я, бувши волом, так крутнула б рогами, що й ярмо, й занози, й притику потрощила б, ще й в боярськi пампушки штурхнула б рогами. Ой грубi ж, ще й до того сапатi тi бояри! - говорила Катерина. - Ото буде про що розказувати Олесi, як оце вона приїде в Чигирин!
Гостi Виговського забалакались, розмовляючи за бояр. Коли це за двором несподiвано застукотiли колеса. За ворiтьми спинився ридван. Ярема кинувся з льоху одчиняти ворота.
- Одчиняй, старий, швидше! Плуганиться, неначе вiвця з перебитою ногою, - крикнув погонич за ворiтьми на старого Ярему.
- Хтось приїхав, хтось приїхав! Годi тепер балакати про московських бояр, бо вiтер

читати