Завантажити

Людям властиво не лише помилятися, а й митися час від часу. Хто рідше, хто частіше – не суттєво. Хтось любить приймати душ, а хтось – ванну. Існують і розмаїті гермафродити чи трансвестити, які однаково полюбляють і душ, і ванну, але не про перверзії зараз. Існує чіткий вододіл (альбо ти студент, альбо ти спортсмен) – або ти любиш приймати душ, або ж ванну.

Душоїди (із наголосом на другому складі, а з наголосом на складі третьому – то були б якісь монстри) – це ті люди, які воліють приймати душ.

Ванномати ж воліють приймати ванну. Звуково-асоціативно виникають банкомати. Але тут вони ні до чого. Але раз вже виникає подібна асоціація, то щось і згадується. Мені от зараз згадався мій трохи давніший (написаний 20 вересня 2006 року) вірш-дума «Бакнкомат»:

Прискакав до могили Володимир Великий

на білому коні.

Прискакав до могили Ярослав Мудрий

на буланому коні.

Прискакав до могили Богдан Хмельницький

на чорному коні.

Прискакав до могили Іван Мазепа

на гнідому коні.

Прискакав до могили Іван Франко

на вороному коні.

Прискакав до могили Михайло Грушевський

на сивому коні.

Прискакав до могили Тарас Шевченко

на чалому коні.

Спішилися лицарі край могили

і вклякли, мов укопані, біля своїх коней,

дивлячись на ту могилу.

А там сидить чи стоїть Леся Амазонка,

українка-роксоланка,

немов скіфська баба чи козак Мамай,

ну чисто тобі Будда.

І от Леся каже лицарям:

– Усі ви вкупі лише 188,

а я цілих 200,

тож негідні ви на мене витріщатися,

ач як втелющилися!

І як візьме Леся свого лука

та як почне по лицарях стріли пускати,

аж повискакували ті лицарі на коней

та й шугонули врозтіч.

І погнали їх їхні коні урізнобіч

і поскидали лицарів зі своїх крупів,

а лицарі так чи інак зійшлися в одному місці,

де їх і наздогнала Леся.

Вони сховалися в банкоматі,

а Леся зачинила дверцята зсередини.

Лише Великий із Мудрим

залишилися назовні,

потупцювали трохи і рушили світ за очі.

Коли писався цей вірш, 500-гривневих банкнот ще не було, а то довелося б і «мандрованому фільозофові» (за Дмитром Багалієм) також скакати на якомусь коні з циркулем в одному, а з молотком в іншому вусі.

Душоїди та ванномати мають низку спільних рис, але чимало рис у них суттєво різняться.

Спершу варто сказати про декілька фундаментальних спільних рис.

Душоїди та ванномати є людьми, це щоякнайфундаментальніша їхня спільна риса.

Душоїди та ванномати є пупами Землі, адже пупом Землі вважає себе сливе кожен індивідуум.

Душоїди та ванномати у своїх назвах мають водно-процедурний первень.

Гадаю, цього досить для визначення їхніх спільних рис, адже вельми цікавішими є відмінності між ними.

Раз вже закультивувалася водно-процедурна тема, то можна подавати ті відмінні риси за методом контрастного душу, душу Шарко – один струмінь холодний, а наступний гарячий, себто – одна риса душоїдна, інші – ванноматна.

Тож, легкої пари з уст.

Душоїди вдають, що все знають, що поїли всі розуми на світі.

Ванномати, хоч і знають сливе все (як писав один суперфілолог: в ідеалі філолог повинен знати все, бо це все знадобиться йому при трактуванні тексту), проте вторять за Сократом: я знаю тільки те, що я нічого не знаю.

Душоїди люблять повчати інших. Це випливає з того, що, мовляв, вони все знають, тож і можуть із висоти свого всезнання повчати інших.

Ванномати не люблять нікого повчати. Навіщо? Адже повчай – не повчай, однаково отримаєш коровай.

Душоїдів хлібом не годуй, а дай показати свою компетентність у різних галузях, бо ж, як вже відомо, вони все знають.

Ванномати свою компетентність зазвичай приховують. Хоч і володіють енциклопедичними знаннями, глибокими у вужчих галузях, проте не зловживають цим.

Душоїди, ображаючись, схожі на лам. Ображаючись невідь-чому на невідь-що. Лама гадає, що вона найкрасивіша істота на світі. І якщо до неї кривлятися, навіть легко й невинно, то вона сприймає це на своє конто (мовляв, ти показуєш, що я не найкрасивіша), тоді дуже злиться, інтенсивно працює щелепами, набираючи слину, а своїм плювком може і вбити.

Ванномати сливе не ображаються ні на що. То щось у лісі має здохнути, або ж випад у їхній бік має бути справді гидотним, тоді й вони можуть образитися. Але або ненадовго, або не надто сильно.

Душоїди нетерпимі. Будь-яка дрібниця може їх зденервувати, вивести з рівноваги.

Ванномати толерантні. Дивляться крізь пальці на нетерпимість душоїдів.

Душоїди голослівні. Напланують, наобіцяють, а з того виходить, у більшості випадків, циганський пшик.

Ванномати не голослівні. Якщо вже щось обіцяють, то виконують, тою чи іншою мірою. Вважають, що краще вже бути малослівним, ніж голослівним.

Душоїдам властиве жлобське самодурство. Те, що вони зазвичай гіпертрофовано скупі, то ще нічого. А от їхнє самодурство вже трафляє. Вони вхмелівають у своєму жлобському самодурстві, називаючи це розважливістю та особистісним спеціалітетом.

Ванномати щирі та щедрі. Вони ощадливі, проте не скупі, здатні на жертву й пожертву в мудрих межах. Лакуну душоїдського самодурства у них займає вар’ятство, теж у розумних межах, без перехльостів.

Душоїди допускають чимало граматичних помилок на письмі, туго вчаться їх виправляти.

Ванномати зводять кількість граматичних помилок на письмі до мінімуму-мініморуму.

Душоїди мають явні ознаки деменції, та старанно це приховують. Але шила в мішку не сховаєш.

Ванномати, не страждаючи деменцією, напозір виявляють деякі її ознаки. Щоб бути на рівних із соціумом.

Душоїди екстраполюють свої хитрощі на ванноматів. Душоїд, усвідомлюючи, що він сам якраз і «пупо-земліє», каже ванноматові: «пупо-землієш».

Ванномати просто собі «пупо-земліють», мовчки, адже й так вже відомо, що кожна людина – пуп Землі.

Душоїди приписують свої вади ванноматам. Відчуваючи, що в них рильце в пушку, нав’язують свої помилки ванноматам. Словом, приписують ванноматам усі свої смертні та несмертні гріхи та грішки.

Ванномати занадто добре виховані, щоб комусь приписувати свої вади та гріхи. Тому переважно відмовчуються. Але й це душоїди використовують проти них: мовляв, мовчиш, значить – нічого тобі сказати на своє виправдання, значить – винен. І жодна презумпція тут не чинна.

Можна було б зробити висновок, що душоїди – деґенерати, а ванномати – «душки». Це не цілком так. Адже риси душоїдів і ванноматів, як правило, переплітаються в одній особі. Як інь і ян – вони переходять одне в одного, так і витворюється щось на кшталт рівноваги чи гармонії. У боротьбі та співіснуванні суперечностей, які не суперечать ні кардинальній відмінності між душоїдами та ванноматами, ні їхній єдності.

читати